Царівна Нефрета

Над твоею поворотною дорогою налягла темрява. Чи ти свiдомий цього?

– Свiдомий.

– Роби те, що тобi наказуе твiй учитель. Чи ти про це теж знаеш?

– Знаю.

– Люди наближаються до божества, коли сповняють його волю. Чи я не вчив тебе чинити богоугоднi вчинки, чи ти йшов за моею наукою настороживши свiй слух, чи я не помагав тобi сприймати мудрiсть в ii найчистiшому виливi? Пригадай теж i те, що написане у святих книгах: «Коли ти послухаеш того, чого вчить тебе твiй учитель, то мудрiсть твоя побiльшиться». Хто слухав святоi мудрости i йшов за нею, той ставав мистцем.

Хто зберiг знання цих справ, знатиме куди йти i зазнае щастя на землi. Хто знае – того годуе мудрiсть, i вiн стае великим завдяки своiй добротi. Коли його уста промовляють, тодi мозок та язик згоджуються, коли його очi дивляться i вуха слухають, тодi пануе згода мiж розумом i змислами.

Спочатку серце Сатмiя сприймало з радiстю добрi поуки, але тепер тi слова правди, якi вiн чув так часто i на якi чекав, увесь тремтячи вiд нетерплячки, часто видавались йому пустими, беззмiстовними.

І навiть слова самого вчителя, що ранiше були для нього джерелом мудрости, стали тепер звичайною балаканиною.

Іненi помiтив це. Вiн доглянув у поглядi Сатмiя сумнiв i спротив, чого i не мiг допустити у свого учня.

– Прокинься, як довго маеш день для себе. Зроби бiльше, нiж написане. Хто не використовуе своеi години – заслуговуе на догану. Чи вiльно знати, для якоi речi ти розтрачуеш своi години?

Палець Іненiя спрямувався суворо проти грудей Сатмiя:

– Чи ти маеш добру волю присвятити себе дослiдам мудрости, чи хочеш затратити себе у порожнечi земного iснування? Що солодше для тебе: ясний погляд на суть божества чи тимчасовi насолоди тiлесного животiння, що рiвняються однiй хвилинi серед безмежноi вiчности? Коли ти звертатимеш своi очi на мале, нiколи не схопиш великого.

Коли зверхнi форми життя захоплять тебе, ти не зможеш нiколи зрозумiти змiсту буття.

І наблизивши свое обличчя до Сатмiя так, що учень вiдчув вiддих учителя, говорив Іненi далi:

– Я бачив, як сестра королеви глянула на тебе, а ти на неi.

Я знаю, що до скарбницi твого серця вдерся злодiй, щоб ограбити i розтратити все те, що ти там призбирав. Вiн розтопить золото твого серця i оберне твою мудрiсть у жарт i смiх. Сатмi, бережися перед грабiжником! До твого саду, де ти виплекав цвiти, що оп’янили тебе своiм запахом i захопили своiми кольорами твоi очi, вдерся божевiльний. Вiн зривае пелюстки квiття, що ним ти так пiклувався.