ТТ

Люди в плямистому камуфляжi, з похмурими, темними, неголеними обличчями й автоматами напоготiв косим поглядом зачепилися на його автiвки, але не зупинили.

Тут, у районi Мотелю ранiше була його ментiвська частина ВВ, де вiн служив взводним. Зовсiм нещодавно це було, трохи бiльше пiвроку тому, а здавалося – пройшла цiла вiчнiсть. Майдан, гумовi покришки колес, коктейлi Молотова, Інститутська, Грушевського, закрутилося все, завертiлося… Мигцем поглянув у дзеркало заднього виду на фiгурки, що вiддалялися, на темний силует БМП – i тiльки полегшено зiтхнув.

Нi, не його ця сторона барикад, не по дорозi йому з ними, вибiр свiй вiн зробив.

За мостом, на проспектi Іллiча розвернувся, проскочив пiд естакаду i в’iхав у гаражний кооператив. Вiдкрив ворота свого боксу, загнав машину, пiсля чого замкнув ворота й дверi теж.

Залишалася ще одна дуже важлива справа: пiстолет та набоi треба було сховати. Думка була – пiд стелю салону автомобiля: у дев’ятки вона була досить твердою, не давала можливостi щось намацати пiд нею.

Гоша обiйшов машину, зупинився бiля водiйських дверей, у верхнiй частинi дверного отвору вiдкрiпив викруткою гумове ущiльнення, опустив край пластиковоi оббивки й просунув руку. Як йому здалося, за бажання там можна було заховати навiть невеликий арсенал. Обернув пiстолет ганчiркою й щiльно уклав його, проштовхнувши ближче до лобового скла, набоi висипав у полiетиленовий пакунок i розподiлив поруч з пiстолетом, ущiльнювальну гумку повернув на мiсце, закрив-вiдкрив дверi, постукав по стелi – нiчого незвичайного, чи несподiваного вiн не бачив.

* * *

Квартира в хрущовцi, у якiй Гоша прожив усе свое життя, вiд гаража була недалеко, в межах кiлометра, ближче до Покровського ринку. Хоча, все життя, сказати не можна: вiдразу пiсля школи пiшов вiн у ментiвку вчитися, правда, знань було не зовсiм достатньо. Вступити допомiг Вiктора батько, нiби як тодi дружили вони, а, вiрнiше, разом вешталися по вулицях i пацанiв з iнших районiв били та грошi вiдбирали.

Поки в ментiвцi навчався, жив у гуртожитку; потiм, коли розподiлили в частину на Мотелi, жив там же: з матiр’ю не мiг, якось не складалося в них, вiдвiдувати – iнодi вiдвiдував, але не бiльше. Батька свого не знав i зовсiм.

Гоша йшов дворами – так було ближче. Коли повернув за паркан дитсадка, по ходу вперед бiля пiд’iзду одного з будинкiв побачив машину полiцii ДНР – вiдвертати не мало сенсу, було пiзно.