ТТ

Неприемний холодок пробiг у нього по спинi, майнула думка: «Невже Вiтя здав? Добре, що з собою нiчого забороненого не мав».

Дверi машини повiльно вiдчинилися, безсумнiвно через iнтерес до його персони. Неприемний холодок застряг десь помiж п’ятим i шостим шийними хребцями, непомiтно перетворившись на легкий, прохолодний пiт. Комендантська година ще не настала, але було темно й безлюдно, тривожно та навiть моторошно. Ходити по темних дворах було не тiльки ризиково, а й небезпечно, може, навiть, смертельно небезпечно.

Дверi авто вiдчинилися ширше й вийшов полiцейський, поправив автомат-короткоствол на ременi та спокiйно, по-хазяйськи сказав:

– Стояти.

Гоша зупинився. Полiцейський пiдiйшов до нього, обiйшов навколо:

– Руки в сторони.

Гоша поклав на тротуар пакунок, пiдняв руки й розвiв iх, як було наказано. Полiцейський поплескав по ньому долонями вiд пахв до щиколоток, зачепив пальцем пакет, посвiтив лiхтариком i зазирнув усередину:

– Куди топаеш?

– Додому.

– Документи!

Гоша простягнув паспорт. Ретельно не придивляючись, полiцейський перегорнув сторiнки, пiдiйшов до своеi машини й сунув комусь усередину салону, знову поправив автомат:

– Буду ставити питання – вiдповiдати швидко, не думаючи. Номер квартири?

– 35.

– Пiд’iзд?

– Другий.

– Квартира на майданчику за рахунком?

– Третя.

– У будинку поверхiв?

– П’ять.

– Телефон сюди.

Гоша передав мобiльний. Полiцейський, натиснувши на деякi кнопки, повернувся до машини, перекинувся кiлькома словами з тими, хто знаходився в салонi, узяв назад паспорт i протягнув разом з телефоном Гошi:

– Чому не в армii?

Гоша знизав плечима – якщо можна було промовчати, то краще було так i зробити, адже будь-яке сказане слово могло бути перекручене, спотворене й пiдведене до розумiння, що вiн щось мае проти, а потiм – арешт з вiдповiдними наслiдками, тому вирiшив не наражатися.

– Вiдсиджуетеся по домiвках, а класнi пацани вмирають за вас.

Полiцейський знову поправив автомат, хотiв щось ще сказати про службу в Армii ДНР, але не став:

– Топай звiдси. А будеш бовтатися пiсля десятоi вечора – заберемо, нутрощi вiдiб’емо.

Пiсля цiеi зустрiчi з полiцiею ДНР у Гошi з’явилося вiдчуття тривоги, i досить обгрунтовано, адже завтра iхати, й зi зброею. З таким почуттям вiн лiг спати, з ним же й прокинувся рано-вранцi.