Рейд у безвість

Як могли в одному й тому самому часопросторi зiбратися докупи представники таких вiддалених одна вiд одноi епох у розвитку homo sapiens’a. Адже, за доктриною так званих дарвiнiстiв, минули десятки тисячолiть, поки примати трансформувалися в неандертальцiв, а вiдтак збiгло теж не менше часу, поки обернулися на кроманьйонцiв, якi вже мало вiдрiзнялись од теперiшнiх людей. Тим часом за моiми спостереженнями виглядало, що така еволюцiя вiдбувалася значно швидше – протягом двох-трьох поколiнь.

Але за такими роздумами й незчувся, як легiт змiнив свiй напрям i тепер дув у спину.

Коли ж завважив це, було пiзно. Двiйко собак уже кинулися до моеi схованки й почали оглушливо гавкати та войовничо гарчати.

3

Пробую спершу вiдiгнати собак так, як нас навчали в «Академii», що ми успiшно й практикували, – подумки погрожую, що порву iм пащеки й поламаю хребти, якщо не вгамуються, що розiрву навпiл, тобто всiляко навiюю агресорам страх…

Та нiчого не виходить. Очевидно, на первiсних iстот методи телепатii не впливають.

Або ж дiють з точнiстю до навпаки. Принаймнi вони починають захлинатися гавкотом, бризкаючи слиною аж на мiй нiс. За хвилю до них приеднуеться ще кiлька хижих морд. Однi з них схожi на вовчi фiзii, iншi – на ведмежi.

Очевидно, якiсь двi рiзнi собачi породи тут водяться, припускаю машинально. А сам натужно мислю, як бути далi. Залишатися й далi тут, наче лев, який нiколи не виходить iз кущiв, оточених зграею розлючених псiв, i гине вiд розриву серця, не витримуючи такоi наруги, як собача лайка? Зоставатися, сподiваючись, що невдовзi напасливим гадам самим набридне гавкати i вони вгамуються? Чи таки вистрибнути з засiдки i для початку урвати прикладом по зубах першого-лiпшого пса, а вiдтак випустити в решту зграi пiвмагазина?

Однак я недовго зважував усi «за» i «проти».

Бо пильнуючи за собаками, не проминув угледiти, як до зграi чотириногих, що бiсилася коло мене, вирушило кiлька двоногих постатей. Видно, старших братiв зацiкавило, чого це iхнi меншi друзi зчинили лемент, i вони вирiшили глянути на причину собачого рейваху зблизька.

Отож подальше вiдсиджування в кущах втратило будь-який сенс. Хутко вистрибую зi схованки i щосили гамселю правою ногою з пiдскоком по носi найближчого звiра, аж той клубком перекочуеться назад. А далi ухиляюся вiд зубiв наступного, що стрибае на мене, й засадивши багнет йому у бiк, перекидаю через себе.