Ukrainian dream. «Последний заговор»

Ти уявляеш? – подивився на нього, – Юро, ти уявляеш, я тебе питаю?

– Слабо.

– А я тобi кажу, це iхня бiда, i не треба iм соплi витирати. Менi важко собi уявити нiмцiв, чи британцiв, чи навiть полякiв, якi б iли собачатину i пили сльози дiтей. Наш народ не вбив жодного зi своiх тиранiв, румуни вбили, iталiйцi, чилiйцi досi готовi все вiддати, щоби повiсити Пiночета, а нашi люди жеруть собачатину. І жертимуть, чуеш, жертимуть, бо вони не розумiють, що нiхто iм не винен, чуеш, нiхто.

– Ясна рiч.

– Набери менi директора цього радiо, де Лютий свою херню шуруе, давай бiгом.

– Зараз, – пiшов, повернувся зi слухавкою, натиснув кнопки. – Алло, з вами говоритиме…

– Дай сюди, – вирвав у нього слухавку, – чуеш, жук, ти зовсiм здурiв, що ти пускаеш в ефiр? Тобi наша краiна чимось не подобаеться? Їдь на хуй в iншу. Що ти вибачаешся, що ти пояснюеш? Де ти цього Лютого взяв? Хто за нього грошi платить, ти сам платиш? Я, блядь, прикрию його спонсора. Як нема спонсора? А де ж вiн грошi бере? Сам платить за програму? Так закрий ii, твою мать.

Не можеш? Я тобi поможу, чудо. Все, через мiсяць цього Лютого нiкуди на роботу не вiзьмуть, буде вулицi мести. Блядь, – кинув слухавку на диван, пiдiйшов до бару, налив лiкеру, випив, голосно хекнув, потiм подивився на охоронця, – Юро, найди цього Марка, я не хочу, щоби мене за нього вз'iбали потiм, чуеш?

– Чую. Я найду його. І що зробити?

– Придумай, – накинув пiджак на плечi i вийшов з кiмнати.

Роздiл 2 (Chapter 2)

– Чи е в мене жизненнi целi? – смiх у слухавку, потiм мовчанка.

 – Не, ну, таких конкретних нема.

– Скiльки тобi рокiв? – голос ведучого.

– Двадцять.

– Що ти закiнчив?

– Ха-ха, – знову цей хрипкий смiх, – школу.

– А крiм школи?

– Армiю. Да шо ти придолбався?

– А ти не пробував вступити до вузу?

– Не, в мене денег нема на платний.

– А безкоштовно?

– Ти мiй атестат вiдел? Када я к екзаменам готовиться буду? Я з утра до ночi по базару ящики розвожу.

– Скажи, а ти любиш свою краiну?

– Страну, яку?

– Украiну.

– А не, ну шо, нормальна страна, а шо, есть варiанти? Менi нравиться, хароша страна, незавiсiма, главне. Войни нема, хлеба хватае, хотя i подорожав. Жить можна.

– А ти б хотiв емiгрувати?

– Це тiпа за рубеж уiхати? А на фiга? Каму я там всрався? Я шо, по-iхньому панiмаю? Не. Я буду жить тут.

– Як жити?

– Да як все живуть. Не хуже других, хотя, наверно, i не лучше. Нормально жить буду.