Ukrainian dream. «Последний заговор»

Пусть он узнает, каково отказаться от мечты, которой ты жил многие годы, только потому, что твоя мечта всем до задницы, и ты ходишь, носишься с ней, а тебя все посылают, все тебя считают идиотом, которому просто больше всех надо, и так проходят годы, и ты, когда тебе переваливает за тридцать, спиваешься и идешь искать работу с окладом в восемьсот гривень и забываешь обо всем, что делало твою жизнь осмысленной и интересной. Пусть он это переживет! – хлопець крикнув i, схопивши стiлець, кинув ним об землю.

Бiльшiсть iз тих, якi стояли поряд, зробили те ж саме, а дiвчина зi схiдним обличчям пiдiйшла до психотерапевта й, узявши його за пiдборiддя, тихо промовила: «Ходiмо». – Вiн устиг помiтити, як кумедний здоровань залазить на парту крикнути, що наступний сеанс психотерапii – у четвер, а потiм дверi за ним зачинилися, i вiн тiльки вiдчував, як вона мiцно тримае його за руку й тягне за собою темними коридорами.

Коли вони вийшли на вулицю, вiн таки зiбрався з силами, смикнув ii на себе i, намагаючись розгледiти ii обличчя, прошепотiв:

– Чого ти хочеш? Га, ну скажи, чого ти хочеш вiд мене?

– А хiба не ти хочеш? – вона усмiхнулася, так йому здалося.

– Як тебе звуть?

– Даша, – торкнулася язиком його вуст, – ти пiдеш зi мною? Менi потрiбно дещо в тебе запитати. Дуже потрiбно, чуеш? Я сиджу вдома сама уже третiй тиждень i вiдчуваю, що скоро втрачу здоровий глузд.

– А в чому рiч? – вiн питав це не професiйно, йому просто було цiкаво.

– Я не знаю, що вiдбуваеться i що буде завтра й у тi днi, якi настануть потiм, розумiеш? Ти скажеш менi, що буде тодi, га? Ти скажеш менi, чому я боюся?

– Я спробую.

Вона побiгла до дороги i, пiднявши руку, намагалася зупинити таксi. Пригальмувала бiла «волга», вона вiдчинила дверцята i, обернувшись до нього, гукнула: «Бiжи давай, чого став?». Вiн пiшов до неi. Йому нiколи ще не доводилося ось так знайомитися з дiвчатами i чути вiд них подiбнi запитання.

У квартирi, до якоi вона його привела, не було нiкого, квартира була досить чистою, i меблi – це вiн зумiв помiтити, незважаючи на морок, – придбали нещодавно й у досить дорогому магазинi.

Диван – вiн готовий був сперечатися з ким завгодно – коштував не менше п'яти тисяч доларiв, а килим, на який ступив, навряд чи можна було придбати на базарi чи в багатоповерховому супермаркетi, до яких ходять громадяни з середнiми статками, щоби стягтися й купити комод чи пару стiльцiв.