Ukrainian dream. «Последний заговор»

Те, що до нього хтось пiдiйшов ззаду, вiн вiдчув десь аж у глибинi живота, потiм це вiдчуття перейшло в легенi, i потiм тiльки пульсувати почало у скронях, Марк обернувся й подивився в очi тому, хто стояв перед ним. Той був нижчий за Марка, але значно ширший у плечах, на вигляд йому було рокiв тридцять, i ще в нього були глибокi чорнi очi, але загалом обличчя видавалося якимось буденним i надто пошлим. Вони розмовляли двадцять хвилин, рiвно двадцять, нi бiльше нi менше, бо саме за двадцять хвилин незнайомець раптом засмiявся i, поклавши руку Марковi на плече, вигукнув: «Ну ты и подорва, пацан, без башни совсем», пiсля цих слiв вiн пiшов до машини, припаркованоi бiля Спiлки художникiв, а Марк залишився стояти там, де вiн його покинув, на останнi слова незнайомця Марк не прореагував нiяк.

– Алло, Дашо, я живий, не телефонуй менi, я вже йду.

– Іди.

Коли Марк казав так, Даша нiколи не запитувала, куди вiн iде, бо вiн мiг iти лише в одне мiсце – до мами. Мама вже кiлька мiсяцiв лежала в лiкарнi, i Марк нiкому не казав, у якiй саме, вiн просто дуже любив свою маму, а мама любила його. Марк вимкнув мобiльний i пiшов на зупинку, там стояло кiлька таксi, i, вiдчинивши дверi сiрого «опеля», Марк сiв на передне сидiння, машина рушила по Артема. Вiн не запiзнювався, мама чекала на нього рiвно о третiй – намагався нiколи не спiзнюватися: у неi було хворе серце, i вiн не хотiв, щоб вона хвилювалася.

– Мамо, як ти? Менi дуже добре поряд iз тобою, бо я можу тобi сказати все.

– А Дашi? Як у вас iз нею?

– Добре. Але Даша – це не ти. Я кажу iй те, чого тобi не скажу, але не все.

– Дурненький, – мама схопила його за нiс, потiм пiдвелася, сiла на лiжку й гукнула медсестру.

– Тобi погано?

– Нi, просто час приймати пiгулки, ти ж знаеш, я лiкуюся.

– А серце болить?

– Нi, не так, як ранiше, тодi взагалi було важко дихати i здавалося, нiби щось таке важке лежало на грудях.

– А що лiкар каже? – в цей час забiгла молоденька медсестричка i, кинувши погляд на Марка, усмiхнулася й тихо так промовила:

– Все буде гаразд iз твоею мамою, як же iнакше, вона ще молода в тебе, житиме.

– Ти впевнена? – Марк подивився медсестрi в очi.

– Впевнена, – вiдповiла на його глибокий погляд.