Ukrainian dream. «Последний заговор»

– Зараз, – Степан порився в кишенях, витягнув папiрець. – Пишеш?

– Ну, – дiстав мобiльний.

– 80674262438. Тiльки ти подумай.

– Не кисни, Стьопо, бувай. – Марк вийшов i мiцно причинив дверi.

– Що з ним? – Маша, ведуча, вийшла з кiмнати.

– У нього мама хвора i ще якiсь проблеми, вiн не каже.

– Ходiмо пити чай.

– Ходiмо.

– Ти би порадив йому щось.

– Вiн не слухае.

– А, ясно, – налили окропу в чашки, дивилися одне одному в очi, мовчали.

Роздiл 3 (Chapter 3)

Марк сидiв у «Репризi» й натискав кнопки на мобiльному.

Дiвчина пiдiйшла i стала бiля столика.

– Вiзьмiть меню.

– Я знаю це меню напам'ять, я обiдаю тут уже третiй рiк. Менi десерт «Тирамiсу», шварцвальдський торт i чай, зелений iз жасмином. Дякую.

– Ви любите солодке? – узяла зi столу меню.

– Дуже, – подивився на неi багатозначно i, всмiхнувшись, опустив очi та продовжував набирати номер на телефонi, дiвчина пiшла. Вiн слухав гудки. – Алло, з цього номера ви телефонували на радiо i шукали Марка Лютого, це я.

В чому справа?

Голос мужчини, який вiдповiдав йому, був глухим i трохи сиплуватим.

– Слышь, чудак. Ты, короче, девчонку мою клеил вчера.

– Ти про що?

– Бля, чувак, не бухти, давай я тебя найду и все объясню, бо ты нихера не въезжаешь.

– Давай.

– Ну, ты где сейчас?

– На Львiвськiй.

– Слышь, а ты со мной тоже будешь по-хохляцки базарить? А?

– Це не по сутi. Ти приiдеш?

– Я тебя на машине подберу.

– Це ти дiвку на окружнiй пiдбереш, а зi мною ти розмовлятимеш на вулицi. Є питання?

– Бля, ну ты охуевший!

– До речi, мене звуть Марк. Я чекаю тебе через двадцять хвилин.

Дiвчина принесла нарештi замовлення, Марк подивився на годинник i розрiзав торт. Потiм знову вiдволiкся, набрав номер на мобiльному.

– Алло, Дашо, чуеш, зателефонуй менi за двi години, якщо я не вiдповiдатиму, значить, мене вже нема, чуеш?

– Ти про що, Марку?

– Дашо, я тебе люблю, – вимкнув телефон i надпив чаю, до зустрiчi з незнайомцем йому залишалося п'ятнадцять хвилин.

І що найбiльше його хвилювало, так це те, що вiн учора, хоча й був у нiчному клубi, нiякоi дiвчини не клеiв. Марк не боявся, просто йому було дуже неприемно i терпли ноги, але серце билося рiвно, i руки зовсiм не тремтiли, не тремтiв i голос, а це було характерною ознакою того, що вiн усе тримае пiд контролем.