База відпочинку

– Пiду заварю каву, – каже Аня i виходить з кiмнати.

Іван бере фотографiю… i несподiвано для себе цiлуе. І вiдразу ж цього соромиться – «як дитина якась».

Раптом спадае на думку: може в шафi ще щось збереглося? Чи нема помiж папок ii записника, чи там бiблiотечного квитка, чи хоча б якогось малюнку? Ймовiрнiсть майже нульова, але варто перевiрити…

Вiн зазирае до шафи… i чуе за спиною голоси.

Миттево обертаеться.

На порозi кiмнати стоять двi дiвчини. Вони не дивляться у його бiк. Говорять помiж собою.

Одна – золотоволоса, блакитноока панночка у бiлому светрi. А iнша – Галя.

Золотоволоса розповiдае, як ходила до стоматолога. Той спершу поставив тимчасову пломбу, але, як виявилося, поклав замало миш'яку. Виявилося це, коли вiн вже почав виривати зуб i дiвчину аж перекосило вiд болю. Тодi вiн збiльшив дозу i поставив ще одну тимчасову пломбу. Наступний прийом – завтра. Галя поспiвчувала i розповiла, як iй ставили коронку на зуб мудростi i як вона спробувала перед цим пити анальгiн.

Золотоволоса пояснюе, що сьогоднi чоловiк повертаеться з вiдрядження.

Тобто, мабуть, вже повернувся i вiдразу ж пiшов на роботу. Вiн iздить так часто, що кожен новий вiд'iзд i приiзд перестали бути подiею. Ремонтуе величезнi ЕОМ – кожна з них займае цiлий поверх.

Галя питае, як там ii роман?

– Який саме? – уточнюе золотоволоса. В неi, виявляеться, було кiлька пригод з рiзними чоловiками, але назвати iх «романами» – це перебiльшення.

Галя слухае зачаровано, i це дратуе Івана: невже його богиню – таку чисту, таку непорочну – приваблюе ця розпуста?!

– А як твое особисте життя? – питае золотоволоса.

 – Є якiсь новини?

Галя хитае головою.

– Годi вже чекати на принца, – застерiгае золотоволоса. – Хочеш iз кимось познайомлю?

Галя губиться на мить, але швидко це приховуе.

– Я не проти, – каже.

«Цiкаво, що мене ще не помiтили» – думае Іван. Усе це здаеться йому сном чи кiнофiльмом, тож вiн i не намагаеться ховатися. Вiн не вiдривае очей вiд Галi. У чорнiй довгiй сукнi, з розпущеним волоссям, вона навiть ще гарнiша, нiж на свiтлинi.

І вона, нарештi, вiдчувае його погляд. Повертае голову, але не бачить Івана.

– Куди ти дивишся? – не розумiе золотоволоса.

І, не дочекавшись на вiдповiдь:

– Ну, я пiшла.

Галя входить до кiмнати, сiдае за стiл.

– Галю! – каже Іван.

Вiн не чуе свого голосу. Але слова лунають у головi.

– Галю… не бiйся… це не божевiлля…

– Хто ти? – питае вона уголос.

Вони говорять.