Якби не було Діни

Вiн здивувався, як вiдразу цього не помiтив, але потiм згадав, що звик дивитися на неi впiвока, нiби байдуже, вiдсторонено i холодно. Так, наче вона зовсiм його не цiкавить. Так, нiби йому байдуже, що вчора вона виставила фото з джазового концерту в iнстаграмi, на якому був i дизайнер Юхим. Так, наче вiн не розумiе, що вони були там разом, просто не виклали спiльних фото, аби не шокувати колег. Службовi романи – це зовсiм не iнструмент тiмбiлдингу. Аж нiяк.

Дiна кинула через плече «Дякую» своiми незвичними яскраво нафарбованими губами i продовжила розмову.

Чого раптом вона вирiшила так нафарбуватись? Вишнева помада пломенiла на блiдому обличчi, примушуючи погляди затримуватись на нiй. Краем вуха Ждан слухав розмову за столом.

– Я приiхала, вiдкрила холодильник, а там нiчого немае. Щоправда нi, дещо було – якийсь дивний запах, – розповiдала Ляля, темнокоса i довгонога менеджерка з продажiв.

– То ти забрала з собою на обiд джерело запаху? – iронiчно уточнив Юхим, з пiдозрою дивлячись на ii ланчбокс.

Дiна ледь помiтно смикнулась на звук його голосу.

– Нi, обiд довелось готувати. Джерело запаху я з’iла на снiданок, – усмiхнулась йому у вiдповiдь Ляля.

На Лялiну iсторiю озирнулись розробники. Дехто пiдiйшов i вмостився на диванi, аби дослухати, хоча, як пiдозрював Ждан, на цьому iсторiя закiнчувалась. Лялiнi iсторii всi такi – смiшнi i лаконiчнi. Їх хочеться слухати, ними хочеться надихатися. Хтозна, можливо, Ждан закохався б у Лялю, якби одного ранку не побачив Дiнинi синi очi на пiвобличчя i свiтле волосся до плечей.

Ця вишнева помада теж личила iй, однак Ждановi не подобалась ii раптова змiна iмiджу. Такими помадами могла фарбуватися Ляля, пiдкреслюючи iдеальний вигин своiх тонких губ i нiжно-смаглявий колiр обличчя. Навiть Юхим якось сказав, що йому подобаеться яскрава помада на жiночих тонких губах, скоса поглядаючи на темнокосу. До дивакуватих дизайнерiв чомусь завжди прислухаються дiвчата, вважаючи iх експертами в питаннях краси. Ждану лишалося мовчки ковтати образу, запиваючи ii холодною гiркою кавою.

Час iти працювати. Перерва на каву в понедiлок зранку – десятихвилинна, а робочий день нескiнченний, наче якась дивакувата спiраль, яка, закручуючись, сама втрачае свiй початок, не пам’ятаючи, де кiнець. Ждану час повертатися у свiй кабiнет, туди, де на нього чекае нудний до розпачу монiтор i розпашiлi вiд кави i вранiшнiх плiток обличчя дiвчат, менеджерок з продажiв, рекрутерки, тестувальницi та маркетолога.