Собор Паризької Богоматері

 – суддi, старшини, бургомiстри; бургомiстри, старшини, суддi – всi урочистi, надутi, бундючнi, вбранi в оксамит i шовк, у чорних оксамитових шапках з великими китицями iз золотих кiпрських ниток. А все ж у кожного було славне фламандське обличчя, сповнене гiдностi й суворостi, подiбне до тих, якi так яскраво й виразно виступають з чорного тла Рембрандтового «Нiчного дозору»; у цих людей було начебто написано на чолi, що Максимiлiан Австрiйський мав слушнiсть, коли «цiлком», – як було сказано в його манiфестi, – поклався на «iхнiй здоровий розум, мужнiсть, досвiдченiсть, чеснiсть та передбачливiсть».

У всiх, окрiм одного. Це був чоловiк з тонким, розумним, лукавим обличчям, схожим на мордочку мавпи i водночас на лице дипломата. І хоча його скромно звали «Гiйом Рiм, радник та пенсiонарiй[21 - Голова виконавчоi влади в колишнiй Фландрii.] мiста Гента», кардинал ступив три кроки йому назустрiч i привiтав його низьким поклоном.

На тi часи мало хто знав, хто такий Гiйом Рiм. Людина виняткового розуму, яка в перiод революцii могла б опинитись на гребенi подiй й досягти дуже високого становища, вiн у п’ятнадцятому столiттi був змушений обмежуватись лукавими пiдступами i, як каже герцог Сен-Сiмон, «дiяти тихою сапою».

Зрештою, його було визнано найвидатнiшим «майстром пiдкопу» в Європi: вiн спiльно з Людовiком XI плiв iнтриги i часто докладав рук до секретних справ короля. Але нiчого того юрба не знала, i ii здивувала незвичайна чемнiсть кардинала щодо цього непоказного фламандського мiського радника.

IV. Метр Жак Копеноль

У той час, коли пенсiонарiй мiста Гента та його превелебнiсть обмiнювалися низькими поклонами й короткими, тихо мовленими словами чемностi, поруч Гiйома Рiма, наче дог бiля лиса, появився якийсь високий, широколиций i плечистий чоловiк у повстяному капелюсi та шкiрянiй куртцi, що видавалися плямою на пишному тлi оксамитiв i шовкiв. Гадаючи, що сюди випадково пролiз якийсь конюх, служник заступив йому дорогу.

– Гей, друже! Сюди не можна!

Чоловiк у шкiрянiй куртцi вiдштовхнув його плечем.

– Чого цей телепень вiд мене хоче? – гримнув вiн так голосно, що весь зал звернув увагу на iхню дивну розмову. – Ти що, не бачиш, з якого я товариства?

– Ваше iм’я? – спитав слуга.

– Жак Копеноль.

– А звання?

– Панчiшник, власник крамницi у Генii пiд вивiскою «Три ланцюжки».

Служник вiдступив. Оголошувати про старшин та бургомiстрiв – хай буде так, але про панчiшника – це вже занадто! Кардинал був як на голках.