Собор Паризької Богоматері

– Друзi! – зненацька крикнув один з молодих пустунiв, що сидiли на пiдвiконнi. – Есмеральда! Есмеральда на майданi!

Це слово справило магiчний ефект. Усi, хто ще був у залi, повторюючи: «Есмеральда! Есмеральда!», кинулись до вiкон, вилазили на пiдвiконня, аби побачити, що дiеться на майданi.

В той же час на вулицi почулися гучнi оплески.

– Що то за Есмеральда? – у розпачi стискаючи руки, промовив Гренгуар. – О Боже мiй! Тепер, видно, iх не одiрвеш од вiкон.

Обернувшись до мармуровоi плити, вiн побачив, що актори не грають.

Юпiтер, який саме в цей час мав з’явитись iз своею блискавкою, нерухомо стояв унизу бiля сцени.

– Мiтель Жiборн! – сердито крикнув поет. – Чого ти там застряв? Твiй вихiд! Лiзь нагору!

– На жаль, не можу, – вiдповiв Юпiтер. – Якийсь школяр забрав драбину.

Гренгуар глянув на сцену: драбина й справдi зникла. Усяке сполучення мiж зав’язкою та розв’язкою п’еси було перерване.

– Телепень! – пробурмотiв вiн. – І навiщо йому здалася ця драбина?

– Щоб глянути на Есмеральду, – жалiбно пояснив Юпiтер.

 – «Стривай, – сказав цей школяр, – ось нiкому не потрiбна драбина», – i забрав ii.

Це був останнiй удар. Гренгуар сприйняв його покiрно.

– Ідiть усi к бiсу! – гукнув вiн до комедiантiв. – Якщо менi заплатять, я розрахуюся з вами.

І вiн, похнюпившись, вiдступив, але вiдступив останнiй, як вiдступае полководець, що хоробро бився до кiнця.

Спускаючись покрученими сходами Палацу, вiн цiдив крiзь зуби:

– Ну й збiговисько вiслюкiв та дурнiв цi парижани! Приходять, щоб послухати мiстерiю, i зовсiм ii не слухають.

iм усе цiкаво: Клопен Труйльфу, кардинал, Копеноль, Квазiмодо, сам чорт, тiльки не Пречиста Дiва. Коли б я знав, то показав би вам Пречистих Дiв, йолопи, аякже! А сам я? Прийшов побачити лиця глядачiв, а побачив тiльки спини! Бути поетом i мати успiх, гiдний якогось шарлатана! Щоправда, й Гомер жебракував по грецьких селищах, а Назон помер у вигнаннi серед московитiв. Але хай мене дiдько вхопить, коли я знаю, що то за «Есмеральда»! І що воно за слово? Певно, щось египетське!

Книга друга

I.

 Вiд Харiбди до Сцiлли

У сiчнi смеркае рано. На вулицях вже посутенiло, коли Гренгуар вийшов з Палацу правосуддя. Темрява була до душi йому; хотiлося скорiше дiстатися до якоiсь безлюдноi вулички, щоб там на дозвiллi помiркувати, дати фiлософовi накласти першу пов’язку на рану поета. Зрештою, фiлософiя була тепер його единим притулком, бо вiн не мав де переночувати.