Собор Паризької Богоматері

Тим часом усi жебраки, всi слуги, усi злодюжки разом iз школярами гуртом рушили до шафи судових писарiв по картонну тiару та мантiю блазенського папи. Квазiмодо мовчки, навiть з якоюсь гордовитою покорою дозволив одягнути себе. Потiм його посадили на строкато розмальованi ношi. Дванадцять членiв братства блазнiв пiдняли його на плечi, якась гiрка i презирлива радiсть розцвiла на похмурому обличчi циклопа, коли вiн побачив бiля своiх кривих нiг голови усiх цих гарних, струнких чоловiкiв. Потiм, за встановленим звичаем, уся процесiя галасливих обiдранцiв перед тим, як вийти на паризькi вулицi та майдани, почала обходити внутрiшнi галереi Палацу правосуддя.

VI. Есмеральда

Нам приемно повiдомити читачiв, що Гренгуар i його п’еса стiйко витримали весь цей гармидер. Спонукуванi ним актори невтомно виголошували слова твору, а Гренгуар невтомно iх слухав. Вiн примирився з навколишнiм галасом i вирiшив не здаватися до кiнця, все ще сподiваючись привернути увагу глядачiв до своеi п’еси.

Цей промiнь надii став ще яснiший, коли Гренгуар побачив, що Квазiмодо, Копеноль i весь кортеж папи блазнiв з великим галасом покидають зал. Юрба жадiбно ринула за ними.

– Чудово! – промовив Гренгуар сам до себе. – Нарештi всi цi бешкетники йдуть геть.

На жаль, «бешкетниками» були всi глядачi. За якусь мить Великий зал збезлюднiв.

Щоправда, кiлька глядачiв iще лишилось, однi сидiли самотньо, iншi юрмилися групками навкруг колон; це були старi люди, дiти, яким набридли галас i метушня.

Кiлька школярiв усе ще сидiли на пiдвiконнях i звiдти дивились на майдан.

«Ну що ж, – подумав Гренгуар, – i цих досить, щоб дослухати до кiнця мою мiстерiю, iх, звiсно, мало, зате ця публiка добiрна, освiчена».

Проте за кiлька хвилин з’ясувалося, що нема кому виконувати симфонiю, яка мала справити особливо сильне враження при появi Пречистоi Дiви. Гренгуар згадав, що всiх його музикантiв захопила з собою процесiя папи блазнiв.

– Не зважайте, грайте далi! – стоiчно вигукнув поет.

І пiдiйшов до групи городян, котрi начебто говорили про його твiр. Ось уривок розмови, який вiн почув:

– Метре Шеннто, ви знаете Наваррський палац, що належав пановi де Немуру?

– Авжеж, навпроти Бракськоi каплицi.

– Так оце недавно казна вiддала його в оренду живописцевi Гiйому Александру за шiсть паризьких лiврiв i вiсiм су на рiк.

– Як зростае орендна плата!

«Ну що ж! – зiтхаючи, подумав Гренгуар. – Зате iншi слухають».