Собор Паризької Богоматері

Рожевi й чистi уста дiвчини всмiхалися, чоло, непорочне i ясне, час вiд часу затуманювалось думками, як дзеркало вiд подиху, а з-пiд довгих чорних опущених вiй випромiнювалося якесь невловне свiтло, що надавало всiм ii рисам тiеi iдеальноi нiжностi, яку Рафаель згодом вiдтворив у мiстичному злиттi дiвочоi цноти, материнства й божественностi.

– Яким же треба бути, щоб вам сподобатися? – вiв далi Гренгуар.

– Треба бути мужчиною.

– А я? – спитав Гренгуар. – Хто ж я такий?

– У мужчини на головi шолом, у руцi – меч, на закаблуках – золотi остроги.

– Он як! – сказав поет. – Виходить, без острог не можна бути мужчиною? Ви когось любите?

– Чи когось кохаю?

– Атож, чи кохаете?

Вона хвилинку сидiла задумана, потiм з якимсь особливим виразом промовила:

– Я про це скоро дiзнаюсь.

– А чому не сьогоднi ввечерi? – нiжно запитав поет. – Чому б вам не покохати мене?

Дiвчина серйозно глянула на нього.

– Я покохаю лише того, хто зможе мене захистити.

Гренгуар почервонiв i запам’ятав цi слова.

Очевидно, дiвчина натякала на те, що вiн не допомiг iй у критичнiй ситуацii, в якiй вона опинилася двi години тому. Цей спогад, стертий з пам’ятi iншими пригодами того вечора, знову ожив. Гренгуар ляснув себе по лобi:

– Видно, панночко, менi треба було саме з цього почати. Пробачте менi мою непростиму неуважнiсть. Але як же вам пощастило вирватися з пазурiв Квазiмодо?

– О, який жахливий горбань! – промовила вона, ховаючи обличчя в долонях, i затремтiла, немов ii пройняв мороз.

– Справдi жахливий. А все-таки, як же ви врятувалися вiд нього? – повторив свое запитання Гренгуар.

Есмеральда всмiхнулася, зiтхнула i промовчала.

– А ви знаете, чого вiн вас переслiдував? – знову спитав Гренгуар, намагаючись з якогось iншого боку пiдiйти до теми, що його цiкавила.

– Не знаю, – вiдповiла дiвчина i жваво додала: – Та й ви теж iшли за мною, а чого?

– Слово честi, – запевнив Гренгуар, – я й сам не знаю.

Запала тиша. Гренгуар колупав ножем стiл, дiвчина всмiхалась i наче дивилася на щось крiзь стiну.

Раптом ледь чутно заспiвала:

Quando las pintadas aves

Mudas estan, у la tierra…[45 - Коли цесарки змiнюють пiр’я, i земля… (iсп.).]

І, несподiвано урвавши пiсню, почала гладити Джалi.

– Яка гарненька тваринка, – промовив Гренгуар.

– Це моя сестричка, – вiдповiла дiвчина.

– Чому вас звуть Есмеральдою?[46 - Esmeralda – смарагд (iсп.).] – спитав поет.

– Не знаю.