Собор Паризької Богоматері

– А все ж таки?

Циганка дiстала з-за пазухи невеличку овальну ладанку, що висiла у неi на шиi на ланцюжку iз зерняток лаврового дерева i сильно пахла камфорою. Ладанка була обтягнута зеленим шовком, а посерединi виднiлося зелене скельце, схоже на смарагд.

– Може, через це, – сказала дiвчина.

Гренгуар хотiв був узяти ладанку. Есмеральда вiдсахнулася:

– Не чiпайте! Це амулет. Або ви пошкодите чарам, або вони вам.

Цiкавiсть поета розпалювалась дедалi дужче.

– Хто вам дав ii?

Вона притулила палець до уст i сховала амулет на грудях.

Гренгуар спробував знову щось спитати, але дiвчина вiдповiла неохоче.

– Що означае слово «Есмеральда»?

– Не знаю.

– А якою це мовою?

– Мабуть, циганською.

– Я так i думав, – промовив Гренгуар. – Ви не з Францii?

– Не знаю.

– Батьки е?

У вiдповiдь вона заспiвала на мотив старовинноi пiснi:

Мiй батько – наче птах,

Мов пташка – моя мати.

Я вмiю без човна перепливати,

Я без човна пливу в рiчках.

Мов пташка – моя мати,

Мiй батько – наче птах.

– Ну, гаразд, – озвався Гренгуар. – А скiльки вам було рокiв, коли ви приiхали до Францii?

– Я була зовсiм маленька.

– А до Парижа?

– Торiк. Коли ми входили в Папськi ворота, над нами пролетiла очеретянка, – це було наприкiнцi серпня, – i я сказала собi: зима буде сувора.

– Так воно й було, – сказав Гренгуар, зрадiвши, що нарештi розмова зав’язалась. – Я всю зиму хукав на пальцi.

То ви вiщунка?

Вона знову почала вiдповiдати лаконiчно:

– Нi.

– А той чоловiк, якого ви звете циганським князем, це вождь вашого племенi?

– Так.

– Це ж вiн пошлюбив нас, – несмiливо зауважив поет.

Циганка скорчила свою звичайну гримаску:

– Я навiть не знаю, як тебе звати.

– Як мене звати? Прошу: П’ер Гренгуар.

– Я знаю красивiше iм’я, – сказала вона.

– Вреднюка! – мовив поет. – Але нiчого, я не сердитимусь. Послухайте, може, ви мене полюбите, пiзнавши краще.

А потiм, ви так довiрливо розповiли менi свою iсторiю, що я не можу залишитися в боргу. Отже, ви вже знаете, що мене звуть П’ер Гренгуар. Я син сiльського нотаря з Гонесса. Мого батька повiсили бургундцi, а матiр зарiзали пiкардiйцi пiд час облоги Парижа, двадцять рокiв тому. В шiсть рокiв я став сиротою, i пiдошвою для моiх черевикiв була тiльки брукiвка Парижа. Не знаю, як я прожив вiд шести до шiстнадцяти рокiв.