Вагон №13

Наша молодь всотуе iнформацiю, наче губка i, надивившись телевiзор, вдовбуе собi у голову, що страйком можна вирiшити всi полiтичнi, а то й особистi питання. Зрозумiло, чому вони так пнуться наразi до Євросоюзу. Дурний приклад е заразливим…

– Нiчого, постоять там день – два – три, допоки саммiт не скiнчиться, i все затихне… – Хтось третiй втрутився у дискусiю… А далi змерзнуть, зголоднiють, i по домiвках.

– Може й так… Не виключено… – Михайло у задумi пошкрябав голову… Бо ж iнтуiцiя чомусь пiдказувала зовсiм iнше… А остання, як свiдчив досвiд, не зраджувала…

– То можна дiзнатися, для чого ми так раптово тут зiбралися? – Упертий Остап вимагав конкретики.

Обсудити полiтичнi подii у краiнi ми можемо i поза зборами, у сiмейному колi… Вiдтак, якщо е якiсь конструктивнi пропозицii щодо дiй, чи… (мугикнув) напрямкiв боротьби зi студентами – активiстами, тодi прохання озвучити. Тiльки я не розумiю, з чим наразi треба боротися? Хочуть до Євросоюзу? Це – iхне право… Врештi решт, у краiнi таке безробiття, що для них це – единий шанс влаштувати собi майбутне…

Колеги – однопартiйцi тривожно загомонiли помiж собою.

Остаповi слова викликали протирiччя.

– Прошу тишини. – Михайло пiдняв правицю догори, закликаючи до уваги. І дочекавшись, поки гомiн затихне, продовжив. – Вiдверто кажучи, така позицiя спiвпартiйцiв насторожуе. Й дурному зрозумiло, що у разi непiдписання угоди главою держави невинна на перший погляд демонстрацiя здатна перерости у вiдвертий бунт.

І тодi дехто з нас (виразно глянув на опонента) заспiвае вже зовсiм iнакше. Бунт проти президента – це бунт проти нас.

– Це всiм зрозумiло. – Один за одним присутнi долучалися до дискусii. Слова боса кожного зачепили за живе. – Зарано про це говорити зараз. І що ми можемо взагалi вирiшувати на даному етапi? Закрити страйкуючим горлянки? Вони нiчого протизаконного не чинять… Свобода слова у краiнi. Хiба можна оголошувати вiйну, коли зброя жодного разу не вистрелила? – Гамiр посилювався, думки випурхували урiзнобiч, немов пiр’я з подертоi подушки, i по всьому було видно: ось-ось назрiе внутрiшнiй конфлiкт.

– Припинiть. – Михайло спостерiгав за присутнiми й ловив кожне слово. Позаяк добре знав, що саме у таких ситуацiях можна безпомилково визначити, хто е хто. І вiдокремити спiльникiв по духу вiд залiтних пташок. Кар’ера останнiх, як доводив досвiд, тривалою й стрiмкою не була.