Вагон №13

Вагон №13

Вiкторiя Андрусiв

… Здавалось би, що тут такого особливого? Вихоплено кiлька тижнiв iз життя пересiчного провiнцiйного мiстечка , розташованого на кордонi з Європою. Реальнi люди, реальнi подii, словом, просто одна з iсторiй… І навiть зачепивши злободеннi проблеми сучасного суспiльства – такi, як пiдлiтковi конфлiкти, спровокованi вiдмiннiстю «у статусi» , чи незахищенiсть певних верств населення , чудово розумiеш : iсторiя не вартувала би нiчого, якби все, що трапилося, не трапилося насправдi наприкiнцi 2013-го…

Вiкторiя Андрусiв

ВАГОН № 13

ПЕРЕДМОВА

… Здавалось би, що тут такого особливого? Вихоплено кiлька тижнiв iз життя пересiчного провiнцiйного мiстечка, розташованого на кордонi з Європою.

Реальнi люди, реальнi подii, словом, просто одна з iсторiй… І навiть зачепивши злободеннi проблеми сучасного суспiльства – такi, як пiдлiтковi конфлiкти, спровокованi вiдмiннiстю «у статусi», чи незахищенiсть певних верств населення, чудово розумiеш: iсторiя не вартувала би нiчого, якби все, що трапилося, не трапилося насправдi наприкiнцi 2013-го…

1.

 НІНА

– Вiдчиняйте нарештi… Дев’ята… – Натовп пiдпирав броньованi дверi примiщення, у якому вже годину як вчувався рух. Крiзь загратоване вiкно раз у раз вигулькувала чиясь голова i тут же ховалася, коментуючи так, аби не почули зовнi: «Ото голота… За дармову кiстку готовi горло одне одному перегризти…»

– Що ви заторохтiли? Може, цiлу революцiю тут затiете?. Сказано – прийом товару… – Огрядна тiтонька з посiченим на кiнчиках неохайно пофарбованим волоссям невдоволено бурмотiла, вiдмикаючи iз середини замок.

 – Не дадуть навiть тюки розпакувати.

Але натовп вже не прислухався до ii бурмотiння – щойно у дверях засяяла щiлина, ринув у напiвтемне примiщення, перевантажене стосами мотлоху, вiд якого смердiло чи то септичною хiмiею, а чи щурячою отрутою – хто його знае. І вже не було до жiнки з вибiленими стрiпками на головi жодноi справи, адже тут головне – не гаяти часу.

Серед териконiв накиданого абияк одягу, що напередоднi перетнув кордон пiд захистом чарiвного слова «гуманiтарка», вдавалося напорпати цiлком пристойнi речi, часом навiть новiсiнькi, з лейбами европейських фiрм, з тiеi чи iншоi причини так i не вiдiрваними попереднiми вередливими власниками.

Над териконами вздовж усього примiщення телiпалося зшите з двох клаптiв простирадло, на якому гуашшю чиясь невмiла рука вивела: «Одяг з Європи. Все – по п’ять.