Пробач, Марцело…

Таке випадково не трапляеться…

Глава 4

ЗАНУДА ВАЦЛАВ

– Нарештi! – Забачивши Марцелу, що фурiею влетiла у редакцiю, Вацлав зрадiв. – Я вже було гадав, що ти вирiшила попросити в украiнцiв полiтичного притулку.

Гучно розсмiявшись власному дотепу, прокашлявся, й тут же спохопився – Марцела не смiялася. Їi ставлення до шеф-редактора було мiнливим. Часом глузувала з його напускноi суворостi – добре бо знала, що без неi вiн нi на крок… Часом дратувалася його безглуздими жартами, позбавленими гумору, часом зворушувалася жалюгiдними залицяннями у виглядi дармовоi кави з тiстечком, що означало для нього неабияке марнотратство, позаяк ходив неодруженим «пiдстарком», довiвши власну заощадливiсть до блюзнiрства… Часом навiть шкодувала його, коли, прийшовши вранцi на роботу, ловила його «на гарячому»: iнколи Вацлав потай ночував у редакцii.

І тодi, похапцем зiрвавшись з незручноi зачухраноi канапи у приймальнi, пригладжував рукою масне вiдстовбурчене волосся, начебто перепрошував за несвiжий вигляд.

– Зiмкнув на хвилю очi i треба ж такому трапитись – задрiмав… Та Марцела добре знала: йому просто не хочеться додому, позаяк там його нiхто не чекае.

Марцелу також нiхто не чекав, але оте нечекання було iнакшим. З того часу, як не стало мами, у iхнiй малесенькiй, ледь не iграшковiй квартирцi у прадавньому кам’яному будинку на Подибродах залишився особливий дух, що не вивiтрюеться роками й притягуе додому… І Марцела привчилася все робити, як мама – прокинувшись уранцi, за першим порухом вiдчиняти кватирку, заварювати у джерзi каву по-турецьки, скрупульозно слiдкуючи, аби та не «втекла», затримуватися перед люстром, пересвiдчуючись, що за нiч не з’явилося пiдступних зморшок, ставати задля гартування пiд прохолодний душ, пiдсмажувати тости… Докупи це все нагадувало певний ритуал, вiд якого отримувала задоволення, i часом ловила себе на думцi, що якби, боронь, Боже, хтось втрутився у ii особисте життя, це принесло би чимало небажаного клопоту…

Марцела витягла з сумочки флешку i переможно потрясла нею у повiтрi просто перед носом у шефа:

– Матерiал з кордону! «Зашрубоване вiкно в Європу»! Аби потрапити звiдти сюди, необхiдно пережити ряд принижень, включно допит митникiв, огляд автiвки та валiзи аж до особистих речей.

Нагадуе пропускну фашистську систему у гетто. Зйомки на кордонi без спецiального дозволу заборонено, але поталанило потай вiдзнiмкувати очi жiночки у той час, коли митник бридливо копирсаеться у ii спiднiй бiлизнi.