Пробач, Марцело…

– Не соромно тобi таке запитувати? Хiба по нас не видно, що ми – люди iнтелiгентнi? Зброю i наркотики бачили виключно по телевiзору…

І знову регiт… Об’iхавши чергу додатковою смугою для VIP-осiб, Іван пригальмував машину бiля непозiрноi пластиковоi будки i простягнув паспорти у роззявлене вiконечко для митного контролю. За кiлька хвилин паспорти опинилися знову в Іванових руках, i «вiкно до Європи» люб’язно розчахнулося.

У кiнцi нейтральноi зони також бовванiла рампа. Невидимий порух чарiвноi палички змусив ii плавно пiднятися догори.

Сприймаючи все за належне, Іван залишався незворушним. Тiльки двоюрiдний брат Славчик, скоцюрбившись на слизькому, мов у кабiнетi дантиста, шкiряному сидiннi, здивовано коментував: «Ти i справдi крутий, брате…»

На словацькому боцi картина майже нiчим не вiдрiзнялася.

– Агой, камарате! – пухкенький, коротенький, але твердий i збитий, мов по дощi грибочок, словацький митник приязно тиснув Івановi руку. Їхнi села знаходились зовсiм поруч, тiльки по рiзнi боки кордону, тож почувалися також земляками.

– Агой, Мiлоше, як ся маеш? – Іван полюбляв потрапляти на його змiну, бо ж вiд кругленького з дитячим обличчям словака вiяло домашнiм теплом. Колись iхнi бабцi й дiдусi сусiдували – село у село, i на свята ходили одне до одного в гостi. По вiйнi добра половина Мiлошових тiток i вуйкiв раптово опинилася у рiзних свiтах.

– Добре, Йончi, дiк…

– Коли заглянеш до нас у гостi?

– Та вже хiба на В’яноце… – Митник «для годиться» перегорнув украiнськi паспорти i вiднiс на комп’ютерну реестрацiю.

– Такого добрячиська рiдко серед друтарiв зустрiнеш, – Іван тим часом вийняв з гаманця купюру i склав у декiлька раз до мiкроскопiчного розмiру.

Повернувшись до машини з паспортами, Мiлош i не зчувся, як папiрець опинився у його руцi. Не встиг щось сказати, як Іван перебив:

– Бувай, Мiлоше… До В’яноце не так вже й далеко… Не забудь купити своiм спиногризам дарчекiв на свято…

Розгублений «пончик», забувши про чергу, затиснув у кулаку зiм’ятий папiрець у той час, як чорний, натертий до лиску «мерседес» покидав митний простiр.

Вiд’iхавши на безпечну вiдстань, Іван пригальмував на узбiччi. Розщiбнув пас безпеки i вийшов з машини. Кишеня його штанiв ледь помiтно вiдстовбурчувалась i, запхавши туди руку, напорпав небезпечну забавку. На превеликий братовий подив повертiв ii у руцi i, не роздумовуючи, закинув у «бардачок». Нiме запитання у переляканих Славчикових очах вимагало пояснення.