Закохані у львівський дощ

Мiй друг Мiха завжди каже, що швидкiсть мене погубить, тому що я не насолоджуюся моментом.

– А я з ним згодна.

– Погубить? – допитлво подивився на мене Сашко.

– Нi. Моментом варто насолоджуватися – йому смiшно, а я знову червонiю.

Мiй попутчик став дуже серйозним, невже моi слова його зачепили. Я не хотiла образити. І хто знае що той Мiха мав на увазi. Якась важка пауза в розмовi. Дивно, але ми вже пiдходимо до Зеленоi. Цiкаво, котра година. Хоча подивитися зараз це буде певно не ввiчливо, тим бiльше телефон далеко в сумцi.

Тут Олександр зупинився, встав навпроти мене, з дуже серйозним виразом обличчя. Зараз скаже, що йому пора йти i я пiду далi сама. Щоб йому! І хто мене тягнув за язика з тим моментом.

– Олю, Ви правi! Моментом треба насолоджуватися, адже нiхто ж не знае що буде завтра. І наша прогулянка це саме такий момент. Дозвольте менi перейти на «ти», та взяти Вашу руку. Менi буде дуже приемно, якщо Ви, теж менi казатимете «ти». – хух, я навiть дихання вiд хвилювання затримала.

– Так, звичайно! Давайте, давай на «ти».

 – Вiн знов посмiхаеться, нiби i не було важкоi перерви у розмовi. Можливо так було лише для мене. Я занадто близько приймаю все до серця. Ми знайомi лише декiлька годин, а я вже починаю мрiяти про онукiв. Аж смiшно вiд цiеi думки.

– Можна нарештi взнати про що ж та книга? – Я взяла його за руку i ми пiшли далi. Напевно зi сторони ми виглядаемо як з попереднього столiття: вiн несе парасольку над нею, а вона тримаеться за його руку.

– Якщо цiкаво, то можу дати почитати.

 – спробувала пошуткувати я.

– Не повiриш, але менi цiкаво послухати твою точку зору. Твiй переказ.

– Навiть не знаю. Це звичайний роман про кохання.

– Щасливе?

– Не знаю.

– Як це? – мiй супутник дуже здивувався.

– Вiдкритий фiнал. – сумно вiдповiла я.

– Як я розумiю! – знов вiн смiеться.

Менi дуже цiкаво чим займаеться цей чоловiк. Спитати якось не зручно. Здаеться, що в ньому е загадка. А можливо мене просто зачаровують цi зеленi очi. І знов я червонiю.

Все ж таки спитаю.

– А чим ти займаешся? – Ми задали це питання одночасно i обидва розсмiялися.

– Дама перша.

– Розкажи, чим ти займаешся? – Я б хотiла запитати це дивлячись на нього, але я i так вже червона.

– Я мав на увазi, що ти перша розкажеш, але ти хитрiша нiж я думав – посмiхнувся Сашко. Як приемно, коли в людини хороший настрiй i посмiшка практично не сходить з милого обличчя. – Я очолюю невеличку фiрму по виготовленню канцтоварiв та сувенiрiв.