Поринь у книгу

Менi бiльше шкода вовка, якого вбив герой.

– Шкода тварину, а на людину начхати? – жiнка вiдвернулася вiд Максима i спрямувала погляд на будинок за вiкном. Вона кiлька разiв тяжко видихнула, немов видмухуючи злiсть iз тiла. Не повертаючись, знову заговорила: – Якщо ти напишеш завтра на контрольнiй, що головний герой бандит – я не задумаюся нi на хвилину й поставлю двiйку.

На обличчi хлопця проступила злiсть, яку вiн намагався ховати. Як же дратують такi тiтки, якi нiкого не бажають слухати.

Максим розумiв, що сперечатися немае сенсу, але припиняти не бажав.

Чи не мiг. Найiмовiрнiше – друге. Вислiв улюбленого письменника спонукав захищати власну думку.

– Якщо я так вважаю, – невпевнено почав хлопець, боячись сказати щось зайве, або ж нагрубити, – то так i напишу.

З кожним словом, iнтонацiя Максима зменшувалась, але Ельвiра Дмитрiвна розчула все чудово. Вона обернулася до учня i стягнула окуляри зi страшних очей, вiдкинувши в бiк. Цей знак був попередженням, адже вiдразу пiсля цього вчителька вже не стримувала злiсть.

Одного разу, вона так само скинула окуляри на директорськiй контрольнiй, коли клас намагався вирiшити якесь питання спiльно. Контрольну не написав нiхто. І от зараз окуляри знову полетiли на стiл, а Ельвiра Дмитрiвна готувалася вибухнути, як вулкан.

– Дата народження Джека Лондона? – швидко запитала вона, змусивши Максима розгубитися вiд несподiванки.

– Що… я… повторiть пи…

– Невiрно, – так само швидко сказала вона. – В якому мiстi вiн народився?

Хлопець бiгав очима по класу, нiби шукаючи десь написану бiографiю Джека Лондона.

Нiчого. Лише портрет над дошкою. Вiн намагався сконцентруватися, згадати хоча б щось про автора, але в головi пустота. Звiдки вiн може знати, якщо вони не повиннi були вчити бiографiю автора. Тiльки прочитати розповiдь i написати твiр.

– Ну? Не знаеш? Добре, останне питання. Перший твiр Джека Лондона…

Очi Максима засяяли. Ось це вiн знав, адже читав той твiр. Вiн уже збирався вiдповiсти, як вчителька продовжила питання:

– … у якому роцi був написаний? – не чекаючи нi секунди, вона знову заговорила: – Все! Сiдай! Двiйка!

Максим розгублено дивився на вчительку.

Вiн навiть не мiг усвiдомити, що тiльки-но вiдбулося, не те що вiдповiсти хоча б на одне питання. За десять секунд та встигла поставити три питання, не даючи нi секунди для роздумiв. Вiд такоi несподiванки, напевно, сам Джек Лондон розгубився би. Однак, було прекрасно зрозумiло, чого хотiла Ельвiра Дмитрiвна – завалити.