Поринь у книгу

Показати на що здатна й чого можна чекати в подальшому, якщо продовжити сперечатися i ставити ii знання пiд сумнiв.

– Вибачте, але це не чесно! – обурився хлопець.

– Що? Ти продовжуеш? Хочеш, щоби завтра директор поставив питання про твое вiдрахування з лiцею? То я тобi органiзую, не сумнiвайся! Із двiйок не виберешся, якщо не припиниш блищати тут своiм уявним iнтелектом! – вчителька кричала, як божевiльна, бризкаючи слиною. – Не дорiс ще, щоби вчити мене! Сiдай!

Максим хотiв ще щось сказати, але не наважився.

Вiн спокiйно повернувся за свою парту, намагаючись зайвий раз не дивитися на божевiльного звiра, якого всi поважно називали «вчителькою».

– І так, клас! Завтра пишемо контрольну! Я хотiла дати вам питання лише по Джеку Лондону, але напишемо по всiм темам, якi пройшли. Можете подякувати Овсiенку!

Вона обвела поглядом учнiв i насолодилася тим, як тi злiсно подивилися на Максима.

«Нехай ще вони йому розкажуть, у розмовi з ким потрiбно запхнути язика в одне мiсце!»

Максим не реагував на погляди однокласникiв.

Нехай повилазить. Самi бояться ii, а потiм обурюються, коли чують у свiй адрес «йолопи» та «дурнi». Хоча. Пiсля дзвоника краще швиденько вшитися, щоби не перепало на горiхи, адже в класi е кiлька безмозких горил, для яких слово «контрольна» страшнiше, нiж для вiруючого пекло.

– Сподiваюся, бiльше iнтелектуалiв iз власною думкою не залишилося? – вiдповiдi не було. – Чудово, а зараз ми… – вчительку перебив дзвоник, який пронiсся луною коридорами, звiльняючи дiтей вiд щоденних мук у стiнах лiцею.

 – Ну от. Хто не здав твори, принесете завтра й покажете. І пам’ятаемо про контрольну. До побачення.

Учнi почали збиратися. У коридорi пiднявся галас, а пiдлога затремтiла вiд сотень нiг дiтей, якi радiсно побiгли до виходу.

Ельвiра Дмитрiвна уважно слiдкувала за Максимом, який поспiхом запихав у рюкзак пенал та книги.

«Хоче швидше пiти», – вона посмiхнулася.

Коли Максим попрямував до дверей i майже вийшов iз класу, жiнка голосно промовила:

– Овсiенко, залишся на хвилинку.

Потрiбно поговорити.

Максим застиг бiля входу.

«Чорт!» – вiн ледь стримався, щоби не викрикнути це в слух. Йти знову до староi вiдьми не хотiлося, та чи е вибiр? Втекти? Просто пiти? Нi, вона тодi точно спокiйно жити не дасть. І не тiльки йому, а й всьому класу.

Хлопець обернувся до вчительки, ледь утримуючи на обличчi посмiшку.

Однокласники проходили повз нього до дверей. Деякi дивилися на нього злим поглядом, а деякi – ледь не свердлили.