Амба. Том 1. Втеча

Неблизький свiт. Нiчого, вiдпочинете кiлька днiв, розiб’етеся на бригади, а там уже, вибачте, як належить, на роботу. Кому пилка, кому сокира, а кому авоськи в’язати. Тiльки на авось усi не розраховуйте – лiкар визначить, куди кому. Усе за законом.

– А хворi, громадянине начальнику? – подав голос хтось iз новачкiв.

– Хворi, як належить за законом, у больнiчку. – Пiдполковник посмiхнувся тугим обличчям, кивнув на красиву сувору жiнку. – Медицина вирiшить. У нас усе за законом. Медицину не скасуе навiть сам громадянин начальник.

Помiж щойно прибулих хтось посмiхнувся. Жарт пiдтримали табiрнi зеки, якi юрбилися навколо. Для новачкiв весела вiльнiсть старожилiв здалася незвичною. Невимушена для табору атмосфера дарувала надiю, що життя тут трохи легше, нiж у тюрмах, на пересилках i в iнших таборах, про якi наслухалися всiлякого на тягучих, як гума, етапах.

– Запам’ятайте, молодцi-молодцi, все у ваших руках, ногах i в макiтрi. – Пiдполковник знову помовчав, прискiпливо вдивлявся в новачкiв. Етап як етап.

Тертi е. Салажат вистачае. – Щодо табору все. Тепер запитання приватне. Для душi. У нас не лише кару вiдбувають, але й розвиваються iнтелектуально. Фанати кросвордiв е?

– А як же, громадянине начальнику!

– В-е-еликi прихильники е. Своерiднi наркомани. І не тiльки розгадувати. Можуть таку кроксворду змайструвати – строку не вистачить розгадати.

– У нас такого не бувае. – Пiдполковник бiлозубо посмiхнувся i, немовби шукаючи пiдтримки для своiх слiв, кивнув у бiк старожилiв зони.

 – Народ пiдтвердить – ми всi кросворди i кроксворди лущимо, як горiшки кедровi.

– Для громадянина начальника будь-який кроксворд, як раку ногу вiдiрвати, – пiдтвердив хтось iз «мiсцевих».

– Нумо, любителi загадок, в один бiк, а хто не тямкуе в цьому дiлi – стояти на мiсцi. Та ви не бiйтеся! – пiдполковник посмiхнувся ще ширше i додав доброзичливiше: – Ну, хто смiливiший?!

– Громадянин начальник – фанат iз фанатiв. Виходь, братво, – пролунали вигуки старожилiв. – Тута безо всякого понту.

Кiлька чоловiк вийшли вперед. З юрби табiрних почувся смiх, пiдструнчування. Вставив солоно-веселе слiвце i пiдполковник. Це поступово розтоплювало недовiру, i бiльшiсть прибулих подалися вперед.

– А ви що ж, мiшки-чували? – у голосi пiдполковника вчувалися жалiсливi нотки. – Не знаете, з чим iдять-жмакають кроксвордного звiра.

– Звiдки нам знати, громадянине начальнику? Наша справа – землю орати та гнiй чистити. У кросвордному дiлi ми без вини.