Амба. Том 1. Втеча

Не водилися в нас кроквознавцi.

Зона вибухнула реготом: смiялися старожили й новачки, посмiхалася охорона й навiть собаки, здавалося, шкiрилися вiд слiв рудого хлопця з важкими порепаними кистями, якi не встигли загоiтися нi в тюрмi, нi на етапi.

– Без вiкон i без дверей, повна хата людей? Що за звiр? Шiсть букв. – Пiдполковник пiдморгнув Рудому. – Думай-думай, гусачку лапчатий. Ну, подь суди, Рудий.

Рудий знiяковiло зам’явся, поглянув на товаришiв, iз якими здружився на етапi. Лише пiсля лагiдного запрошення вiн зробив крок до начальника табору.

– То що воно без дверей? Вари макiтрою – дивись, каша буде, – непомiтно пiдказав пiдполковник.

– Мобить, гарбуз, – Рудий озирнувся навкруги, додав смiливiше: – Взимку насiннячко на печi полускати – смакота!

– Бачиш, який молоток! Хоч цвяхи забивай. А бiдкався. Мовляв, у кросворди не граеш, – жартiвливо почав пiдполковник, потiм мовив суворо, з металом у голосi i сталлю в очах: – І дивiться менi, безвинно-скривдженi… Жити в зонi без дурникiв.

Пiймаю на брехнi – на себе ремствуйте. А з кросвордами – всiм працювати. Найпростiше й найдоступнiше культурне дозвiлля. Хоч пилкою махай, хоч ложкою – голова вiльна. Метикуй, що до чого. Розвивай мозок i нi про що iнше не думай. Через неробство всi порушення режиму. Для вас же стараюся.

Напруга помiж етапу спала. Почали посмiхатися не лише тi, хто не чув нiчого про кросворд, але й тi, хто вийшов уперед.

– А-а, знавцi, повеселiшали? – Пiдполковник уважно оглянув юрбу. – Зараз екзаменуватиму.

Виступай, хто смiливiший.

Жоден не зрушив iз мiсця. «Нiкому не вiр», – перша заповiдь зека. Навчений життям, вiн чекае каверзи з будь-якого, найнесподiванiшого приводу. Для чого затiваеться гра?

– Щоденна природна втрата – п’ять букв?

Новачки здивовано переглядалися, а старожили з Кроксфордом, як за командою, кидали погляди в бiк вахти[5 - Вахта – прохiдна табору (ред.).].

– Що молодцi-молодцi – слабо?! – Господар зони, посмiхаючись, хитався на носках.

На його обличчi – тужливе невдоволення педагога, що вперше зустрiвся з нетямущими учнями, з якими доведеться працювати не один рiк. – Згоден, запитання архiскладне. Єдине запитання, на якому навiть наш знавець згорiв. Даю трохи легше. Запитання. Приймальний пристрiй з антеною спрямованоi дii. П’ятнадцять лiтер.

Етап принишк. Пiдполковник витримав паузу, потiм сумно посмiхнувся i оглянув усiх переможним поглядом.

– І це слабо? Доведеться серйозно працювати.