Амба. Том 1. Втеча

Але й ми не слiпi, – усмiхнувся Верблюд i знову далеко сплюнув крiзь стиснутi зуби, поцiливши у стiйку дерев’яноi лави. – Бачимо, гусаки-враженята не по нутру. Вражий континент розпiзнав. Молодчик. І мужики-доходяги тобi не кореша. Із тими й тими на лiсоповалi нагорбишся. Норма – вона змусить рогом упиратися. Не-ема норми – нема пайки. А без пайки – сам знаеш, недовго й дуба врiзати. Так що, пiдгрiбай, корешок, до нашого товариства. З нами швидко в люди вийдеш. Та й не скривдять.

– А я й сам нiкого не боюсь, – Макар мимоволi стиснув кулаки.

– Хвацько, молодий чоловiче. Вельми хвацько, – втрутився Проф. – Хоробрiсть завжди високо цiнувалася. Тiльки ви не враховуете деяких нуансiв. Товаришi вам пояснять, а покеда дозвольте вiдкланятися. Мене чекають. Думаю: це не остання зустрiч. – Проф ледь пiдняв капелюха, кивнув головою й поважно вiдiйшов. Остання фраза новачка переконала: сьогоднi розмова скисла – плiд не дозрiв. Про вiдступ нiхто не здогадаеться. Винними за невдалi перемовини будуть iншi.

– Не бою-юсь, – повторив Верблюд.

– Це доки Однорукий або Тигра по рогах не врiзали, – подав голос Маестро. Поруч iз Верблюдом вiн здавався справжнiм Геркулесом, хоча i був нижчим вiд Макара на голову. Маестро й пiджак носив на розмiр менший, вiд чого нитки трiскалися по швах i в дiрках виднiлися литi м’язи. – А засвiтять раз, другий…

– Це за що ж? – про Тигру-Булаха Макар наслухався ще першого дня, коли тiльки потрапив до табору. Булаха знову кинули в карцер… «Тигра! Тигра!» – немов потурбований мурашник, хвилювалася зона.

– За що? Ти чуеш, Маестро? Кореш не розумiе, за що?! – Усмiхнувся Верблюд, i шрам його кiлька разiв засiпався, наче по ньому пропустили струм. – Довiдаеться Тигра, що двох пришив – амба[7 - Амба (жаргон) – вбити (ред.).] тобi. Вiн iдейний… І вимахав, як ти. А плечима, можливо, ширшее – нi в лепень[8 - Лепень (жаргон) – пiджак (ред.).], нi в душогрiйку не ввiйде. І сила – ведмiдь позаздрить! І духовитий. Не гнеться… Думаеш, чого до шiзо[9 - Шiзо – штрафний iзолятор (ред.

– Шiзо Тигрi – мов фраеру перша фрафочка пiсля вiдсидки: ухопився за дойки обома руками, а вiд того мiсця, що в баби нижче пупа, i для мужика, сам знаеш, солодше за мед, i поготiв не вiдiрвати…

Вiд останнiх слiв i похiтливоi усмiшки Маестро блiдi щоки Макара запалахкотiли жаром. Юнак вiдвiв погляд.

– Та ти, кореш-ш-очек, як бачимо, ще i фрафочку не ш-шупав?! – Верблюд спробував зазирнути хлопцевi в очi.