Амба. Том 1. Втеча

– А що б ви запропонували? Що робити з жiнками, якi розбещують солдатiв, знижуючи боездатнiсть армii. Шпигують. Заражають хворобами.

– Не знаю.

– Ви не знаете. Я не знаю. Вiн не знае. А хто ж знае? Легше за все критикувати. – «Сталевий Федiр» зробив кiлька квапливих крокiв, подивився на запис. – По-перше, легше за все критикувати. По-друге, телеграма складена, як би це сказати, не зовсiм чiтко. Або навпаки – надто добре, для мислячоi людини, а не для фельдфебеля-виконавця. «Розстрiляти i вивезти сотнi повiй…» За вiдомим iсторичним висловом царя.

«Помилувати не можна стратити». Ось i думай, як учинити: чи то всiх стрiляти i вивозити, чи то розстрiлювати, щоб налякати найзлiснiших i вороже налаштованих, а реш-ту – вивезти геть. Мабуть, текст розрахований на розумну та кмiтливу людину.

Голос годинника приглушив останнi слова чекiста. Мелодiйний бiй нагадував поминальний дзвiн за загиблими випадково чи по злобi людськiй або вбитими, покараними за законами суспiльства через користь або лиходiйство.

– Гаразд, про телеграму i дам з’ясували, – у тишi голос пролунав особливо гучно.

 – А як же накажете чинити з контрою?

Іванов знизав плечима, мовляв, навiщо повторюватися. Не знаю – та й край.

Очi господаря кабiнету заблищали, потiм примружилися, погляд поринув крiзь скло в далечiнь, нiби в тiй прихованiй роками майбутнiй далечiнi шукав не тiльки вiдповiдь на болючо-важкi запитання, але й прагнув знати, як сприймуть нащадки, заради щасливого життя яких затiяли всю цю колотнечу. Революцiя переросла в громадянську бiйню.

Вона руйнуе краiну. Проливае стiльки кровi й слiз, знищуючи найцiннiше, найсвятiше – життя… Боляче й прикро. Одне втiшае, що сам по собi терор, як i будь-яке явище в життi, анi благо, анi зло. Усе залежить вiд того, заради досягнення якоi мети здiйснюються вчинки. А в чистотi помислiв i мети тих, хто все це затiяв, голова губчека не сумнiвався. Інакше не варто було проходити всi тi нелюдсько-жорстокi випробування, котрi випали на iхню долю. Інакше взагалi не варто було жити… Майбутне уявляв безхмарним i свiтлим, як чиста i прекрасна за вiкном сонячна блакить.

– Хто розпочав терор? Ми вiдпускали пiд чесне слово офiцерiв та козакiв. Бiляки ж слово порушили. І терор першi розпочали. Революцiя повинна вмiти себе захищати, – нагадав заарештованому голова губчека. – У всi часи в революцiю лилася кров. Згадайте Англiю, Францiю: рубали голови не народу – королям, гноiли жiнок i немовлят у в’язницях. І ми вiдзначилися. Без революцiй.