Вихиляси долi

Це навеснi юнати прибили нову шпакiвню.

Дiд Григорiй

Для багатьох станичникiв дiд Григорiй був особистiстю непересiчною, навiть легендарною, у своему родi мiсцевою визначною пам'яткою, родимою плямою. І про те, що вiн гонить первак, доречi найкращий в околицi, було вiдомо усiм вiд шмаркатих хлопцiв до хирих старцiв. І нiкого це не дивувало, та можна iз впевненiстю сказати знаючи звички та звичаi станичникiв, що вразило б iх скорiше зворотне, а саме, якщо б дiд Григорiй кинув займатися своею улюбленою справою.

Змiнювалися генеральнi секретарi, народжувалися, виростали и вiд'iджали у мiсто дiти, неухильно заглиблювалися навколишнi яри, перiодично щось перетворювалось, змiнювалось, але усе це нiяк не впливало на дiдову пристрасть, на його природню, пiзнавальну цiкавiсть, ретельнiсть та кмiтливiсть. Не змiнювалась i такса. Як коштувала трилiтрова скляниця кремезного перваку червонець, так i нiякi руйнiвнi реформування не похитнули дiдових поглядiв на цiноутворення. Нi в кого з мiсцевих й думки не виникало замислити щось погане проти дiда Григорiя.

Та i як можна було затiяти якусь капость проти вселюдного улюбленця. Проте усе ж одне таке зазiхання одразу пiсля сумно звiсного наказу про боротьбу з пияцтвом та алкоголiзмом таки трапилось.

Вiд якогось Доброзичливця з красивим i струнким почерком мiсцевий дiльничний Сашко Хват став постiйно отримувати анонiмки, в яких невiдомий грамотiй майстерно розповiдав про зверячу та куркульску сутнiсть дiда Григорiя. А оскiльки Сашко Хват був не дужий тямуха у канцелярськiй справi i, справдi говорячи, нi хрiна не знав, що ж вiн повинен робити з подiбними депешами, та й ще тому, що викриваемий доводився йому троюрiдним дiдом, який частенько пригощав свого онука цiлющим зiллям, то подiбна документацiя транзитом пересупроводжувалася у Сашковий вiдходок.

Там вона акуратненько пiдколювалася на вiдповiдний iржавий цвях. Ось вже дiйсно, папiр усе стерпе!

Доброзичливець явно був нетутешнiй, оскiльки не знав реальних масштабiв мiсцевоi мафii, тобто i не передбачав навiть, що не тiльки голова колгоспу, але й усе правлiння за вагомих пiдстав покривало дiдове захоплення.

Крiм того, графоман виявився вельми настирливим, i Сашко вже серйозно подумував про те, як не виписувати на наступний рiк газети. Навiщо марно тратитись, коли й казенний папiр не встигаеш витрачати.

Але раптом незнайомець замовк. Сашко не просто здивувався цьому, вiн образився до корiння волосся.