Дума про Хведьків Рубіж

«…i виходив Христос смiятися до Іллi i був Господь»

Заспiв

Зараз от боку оного козацтво по розных городах розишовшися, полковников, сотников собi понастановлявши и гдеколвек знайшлася шляхта, слуги замковiе, жиди й уряди мiскiе – усе забияли, не щадячи анi жон и дiтей iх, маетности рабовали, костели палили, обвалiовали, ксiонзов забияли, дворi зась и замки шляхецкiе и двори жидовскiе пустошили, не зоставаючи жадного цiлого. Рiдкiй в той крiвi на тот час рук своiх не умочил и того грабленiя тих добр не чинил.

    Лiтопис Самовидця

На початку травня пiд Жовтими Водами вбивали.

І був там грiх масовий, у всiй своiй сутi об’емнiший за будь-якi проповiдi чи сповiдi перед Cвятим Таiнством причастя у будь-якому ж iз соборiв всii неньки-Украiни од храму великомученицi Тетяни до самоi Софii Золотоверхоi, де дзвони торкають небес.

А чи ж дзвенiли дзвони тi пiд Жовтими Водами, в степу, мiж стогону зранених та ляскоту шабель теi години?

Дзвенiли добряче, панове.

Дзвенiли тi дзвони…

А бiй же чувся тупотом, ударами по живому i мертвому м’ясу, матюками та хриплими одкровеннями чиiхось вуст мiж самi хмари:

– Дiва Марiя, Спаси!

i

– Дiва Марiя, Спаси!

Івана Остаповича Виговського тягли двое попiд руки, що були добряче туго зв’язанi, з одного осередку оточення кудись у тил, а там, на передньому краi, шумiло та ревiло безудержне море скорботи, i вже колишнiй польський вояка ще силкувався вслухатися в той гвалт, аби почути якiсь, може, вказiвки колишнiх же своiх командирiв.

Хтозна.

Іван Остапович скривився гримасою якоiсь вiдстороненостi, а може, й навiть приреченостi, хоч i поставив перед своiм сумлiнням умову не зважати на все те, що вiдбувалось довкола. Вiн тiльки рухався туди, куди саме його волокли двое: пристаркуватий, лiт пiд шiстдесят, i трохи молодший, який, може, четвертого десятка на цей неспокiйний рiк достиг.

Іван Остапович два рази падав, його пiдiймали, тягли, але нiби не звертаючи уваги. Двое мимовiльних наглядачiв Виговського самi були в якомусь забуттi – хлопець зробив такий висновок, коли впав вiд стусана одного з них в оточеннi, тодi був пiднятий, i стариган нащось, дiдько його розбере, пiдiбрав iз трави збиту Іванову шапку, неуважно натягнув йому на голову.

Врештi по дорозi ту шапку однаково згубили, але то вже не важливо.