Дума про Хведьків Рубіж

Іван добре чув голоснi збудженi перемови тii мимовiльноi своеi сторожi, але, певнiш усього, не мав намiру в них вслухатися, розiбрав тiльки, що той старий так наче зветься Панасом, а менший Матвiем.

– Бiс менi вас послав, хлопцi-молодцi-задрипанцi, а змiй i кат вашiй шльондрi-матiнцi й вам, розтриклятим бовдурам, помийникам i рознощикам бидла! Хай мене, вражу скотину, поб’е грiм i Божа кара або начисто спопелить своiм мечем архангел Михаiл, та шоб я отут провалився до бiсового дiдька ув саме занюхане пекло до мого чортового i самого падлючого свата Архипа, хай вiн перевернеться сто сорок раз у трунi на поминi, а я б вас, сучих бусурменят, послав би ок бiсовiй суцi вашiй матерi на пiки ляхам да нiчорта б i не пожалiв, i не перехрестився б, i нi разу б не випив за упокiй ваших продажних душ, шоб вас кат спiк i вивернув набiк!

Як се – набiк, мабуть, не зрозумiв не тiльки Іван iз тим, як його, Матвiем, а ще ж i два чи три козаки позаду, мабуть, мало що втямили.

Оте полонення Івана Виговського, якщо чесно, було чистою виставою майже без дiйових осiб – цiлком само собою здiйснилося.

Хто його зна, а тим бiльше сам Іван, чого вiн потрапив у руки саме цим двом, тому нiмому Матвiю та матюшнику Панасу (а той Панас, повiрте, гнув таке, що я не те що казати тут – натякнути на ту хвору брань не можу).

– Шо ти, гнида, закрив свою роздовбану пащеку, наче вареником чи галушкою подавився?! А, iрод окаянний i сволота немислима?! Ти думаеш балакать чи нi?! Ану пiдставляй гузно, хрищ!

Панас розмахнувся широко ногою, тримаючи таким чином Виговського за лiкоть, щоб влучити носаком точно нижче спини Матвiю.

Якийсь iз хлопцiв, що йшли позаду, правда, при тому намiрi притримав свого (як потiм з’ясувалось) ватажка – хорунжого. Стався поштовх, i Виговський упав одним колiном у крихкий грунт. Таким чином вiн i стояв якийсь час, бо Панаса довелось довго втихомирювати, а Матвiй, не вiдводячи руки, зацiпенiв на мiсцi й просто спостерiгав, що воно робиться.

За якусь хвильку Виговському довелось на власних вухах вiдчути всю шир украiнськоi нацiональноi лайки.

– Ой ви ж, сучi упирята, свинi безмозкi та наволоч пакосна сто раз! Куди ок хрiну потаскались обходити ляхiв – до короля в Варшаву чи до своiх затасканих хвойд-жiночок на хутори?! Куди ти, гнидо дрiбна, потаскав два загони, я тебе, Іудо, питаю?!!

– Дак цее… Осавул казав!

– Запхни менi того осавула, щеня юродиве, знаеш куди!..