Дума про Хведьків Рубіж

Сум, пущений на вiтер димом iз люльок тисяч бурлакiв, безпритульних козакiв i крiпакiв, без дому, без сiм’i, – кривавий, без долi. Сум, який викрикували у пустоту сотнi п’яних бандуристiв i лiрникiв на безлюдних розпуттях. Сум, який мiцно, мiцно вкарбувався у цю землицю зливами кровi ii синочкiв i донечок, пролитоi пiд час боiв i грабункiв, тортур i самогубств.

Боже борони! Боже борони i не приведи!

Мае та земля бути сумною, i мае те мiсто зватися Суми.

Сумна i нудна мiсцевiсть…

Тяглися чумацькi обози, як зараз бачу, ген-ген за обрiй…

Ось iдуть вони, худi й змученi чоловiки, такi ж худi й змученi воли тягнуть iхне нехитре майно.

Ось слабкий хворобливий голос виводить пiсню.

Заходить сонце. Розпекло небо червоним.

Тiнь прошмигне – лис чи бабак.

А може, орел степовий.

Нудьга!

Ось везуть одного на пiдводi – хворий. Хоче щось сказати, та не може – вуста ворушаться, а голосу нема. Вдихнув повiтря на повнi груди i спустив дух – усе…

Ой ви воли сiрi половii,

Хто над вами паном буде?

Ой хто буде вами панувати?

Та й хто буде годувати?.

.

Ідуть…

Але це я щось захопився.

Все це ви можете з бiльшою користю для себе прочитати в пiдручниках iсторii. Просто i чiтко. Без моiх вигадок та надуманого романтизму. Все-як-по-бук-вах!

А я розказую народний переказ. Так, просто – переказ! Така собi маленька частинка нашого небiдного на перекази фольклору.

Ото ж iхав якось тими курними шляхами, оминаючи чумацькi обози, дехто Максим Безрiдний.

Для нас зараз вистачить знати те, що вiн сам, колишнiй запорозький козак, мав проте ще небагато лiт, десь до тридцяти, i шрам на лiвiй руцi. Дебелий такий шрам, здалеку видно, хоча сам Максим той шрам старанно намагався вiд стороннiх очей сховати. По вигляду був вiн незаможнiй, може, що i встиг награбувати в розбоях, та мало. А от по торбi за плечима (незавиднiй, сказати б, на вигляд) – iнша рiч. У торбi тiй були такi коштовнi прикраси, оздобленi дiамантами, що i сама цариця у всiй своiй славi не надягала, не те що яка тутешня дiвка. А ще монети золотi та срiбнi. Чаша якась, сапфiрами та смарагдами оздоблена. Ой леле! Та там цiлий статок!

Одне погано – гидко вiд того статку тхне.

Кров’ю тхне…

Мотив перший

Про таемничого козака, прекрасну панi та нечисту силу

«… зрада пiдступноi Москви слiдна в усьому: вона готуе нам ярмо – насамперед домашньою громадянською вiйною.