Дума про Хведьків Рубіж

Що там я вмiю… Ото моя тiтка було – ще як у школу ходила, нарозказуе бабиних переказiв, дак нас, малих, уже й везуть по бабках-шептухах переляк виливати. Або про Вiя… Страх та й годi – вночi заснути не можна!

Стривайте…

Є одна казочка – ще з дiда-прадiда переказуеться. От я вам i повiм.

Слухайте, товариство!

Нiч же ж яка – саме для жахалок.

Горить купальське багаття, потрiскуе – о пiв на другу ночi. Небо чисте-чисте, кожну зiрочку видно. Навiть молодь порозходилась. А ми, школярi, сидимо тут, коло Рiпоччиного ставка – хороше так! Грiе багаття, соловейки потьохкують – краса! Свiтить мiсяць над полем колгоспним, що степом колись було, а там, далi-далi на Юрiвку Роменським шляхом могилу серед степу того видно.

Та по степу ген-ген видно…

За байраком байрак,

За байраком байрак,

А там степ та могила.

Із могили козак,

Із могили козак,

Встае сивий похилий…

Слухайте, товариство.

Як називалося те село?

Якщо чесно, я не знаю, як воно називалося.

Знаю тiльки, що таких Богом забутих сiл та хутiрцiв було на нашiй землi в епоху Руiни безлiч. Вони простягалися суцiльним шлейфом iз побiлених хатинок пiд солом’яними стрiхами, курних шляхiв та вишнево-яблуневих садочкiв вiд Переяслава до Путивля чи аж до самоi Полтави.

По всiй Слобожанщинi.

Тихими лiтнiми ночами там чувся понурий гавкiт собак та квакання жаб у болотах.

Близько другоi години у хащах заходились пiснями соловейки, а вже ближче до ранку iх змiнювали першi заспанi пiвнi в курниках.

Люди там жили майже такi, як i ми.

Нудьга в них була, а не життя.

Були ляхи – прийшов Хмельницький, був Хмельницький – прийшли москалi. А скiльки ж iще своiх синочкiв-пропасникiв, гетьманiв i пiдгетьманкiв, продажного козацтва, отаманiв, сотникiв, полковникiв, розбiйникiв, грабiжникiв i вбивць терзало цю нещасну землю i людей на нiй.

Боже борони! Боже борони i не приведи!

Менi iнколи здаеться, що наш обласний центр названо не на честь трьох безглуздих торбин, знайдених мiж дубiв i осик якимось волоцюгою чи царським прихвоснем на тому мiсцi (а потiм внесених у такий же безглуздий герб).

Нi, не на честь тих бездушних предметiв.

Названо його так на згадку про безмiрний сум, пролитий на могилах чиiмись матерями, сестрами й дружинами.