Хурделиця

Не навтiшаюсь нiяк.

– Мабуть… – почала вона якось нiяково. – Мабуть, там ви дуже скучали. Це ж так далеко.

– Далеко, – погодився вiн нейтральним тоном. – І не всi повертаються. Але бог з ним! Ви ж вчителька, так?

– Тобто? – запитально зиркнула Аня.

– Педагогiчний iнститут…

– А-а… – кивнула вона головою, усмiхаючись. – А як ви здогадались?

– Та великого розуму не треба…

– А! – закивала вона головою, здогадавшись, i дзвiнко розсмiялась.

– Ви де зайшли?

– Точно, точно…

– Красива дiвчина, з вигляду – студентка, з валiзами… А iнших iнститутiв у цих краях я не знаю просто.

– Я зрозумiла, зрозумiла, – вона розслаблено вiдкинулась на сидiння.

– У мене там однокласниця вчиться насправдi. Олена Величко, – вiн задумався, – вже третiй курс, чи другий.

– О, ii я навiть знаю! – кивнула головою дiвчина. – Так, вона на третьому курсi.

– О, бачите – свiт тiсний.

2

Вони зiйшли з потяга удвох, на курному полустанку в полi, вiн винiс ii речi.

– От знаете що… Давайте я вам додому вiднесу вашi пожитки?

– Та ну що ви? – запротестувала вона.

– Ну, Пiдлипне ж там? – вiн вказав в бiк ближньоi лiсопосадки.

– Так, але… – вона завагалась. – Халiмоново ж через поле – вас нiч застане.

– Ой, ну i нехай! Побреду скошеним полем, – вiн театрально замахав руками, – знаете, як я пiзнi осiннi заграви люблю? І взагалi – осiнь…

– Та ну, вам же… – вона струснула головою.

Вiн на те розправив плечi i мовив з напускною суворiстю:

– Чуете, ну я ж як не як сержант-десантник – ну чи менi боятись ходити поночi полем?

– Але… – вона задумалась. – Ну говорять, що… – повела далi якось уривчасто, невпевнено. – Тут десь неподалiк. Насправдi не так i близько, але ж неподалiк вiд залiзницi, i… – (не треба було за це, не треба!)

Вiн спохмурнiв.

– От лихо.

Опустив голову.

– Що? – не втямила Аня.

– Насправдi я це i мав на увазi. Тобто, – спохмурнiв ще дужче, – я не хотiв просто вас лякати. Але… Не хотiв, аби ви вештались самi – тут глушина така, знаете.

– Та знаю. Але ж… За Конотопом десь? – з якоюсь навiть надiею в голосi промовила вона.

– Словом – без заперечень, – рiшуче вивiв вiн. – Я вас проведу, а цю тему залишимо, добре?

– Ну добре, – кивнула вона наче навiть полегшено. – Але страх як незручно.

– Та бог з вами! Забудьте.