Хурделиця

Час тут немов спинився, i ламке висохле колосся тремтiло в суховiйних вiтрах, курява стелилась шляхами, а вiчна осiнь свистiла протягами вздовж колючого дроту державних кордонiв. Вiд Штеттiна на Балтицi до Трiеста в Адрiатицi залiзна завiса лягла поперек континенту. А потяги курсували зi сходу на захiд i з заходу та на схiд.

HAPPY NEW YEAR

(зима 2004-го)

1

По радiо завiрюху обiцяли лиш на вечiр, але вже й зараз мело так, що не видно було свiту. Злиденнi вулички Карабутова лежали в заметах, подекуди хазяi ще розчистили своi двори та попiд дворами, а голова сiльради зранку ледь не силою змусив мiсцевого орендатора Шпетного прогорнути трактором головну вулицю – едину асфальтовану, де була сама сiльрада, клуб з бiблiотекою та полишена школа.

А от на околицях зоставленi людьми дворища ледь-ледь виглядали з заметiв.

Всi до одного жителi села сидiли нинi по хатах i носа на двiр не показували, тож вулицi були не лише занесенi снiгами, а й сиротливо безлюднi, немов яка дурна Антарктида, iй-бо.

Проте – таки не всi сидiли по хатах. Коло полудня на вулицi Калiнiна, що з одного боку прилягала до головноi, а з iншого виходила ген в поле з села – тобто була крайньою, околичною; так от – на цiй вулицi з’явилась дiвоча постать.

Здаля, щоправда, навряд чи можна було визначити, дiвоча вона, чи парубоча, чи ще яка – бог його зна. Дiвчина була вбрана в громiздкий плямистий маскувальних кольорiв бушлат, взута в кирзовi чоботи, i лише стрункi ноженята в чорних вузьких джинсах вказували на дiвча, а мо’ й просто на пiдлiтка.

До всього голова i лице ii були закутанi в сiру пухову хустину, так що видимий був лише прорiз очей, тож якщо на кого вона й скидалась нинi, то скорше всього – на якусь терористку-шахiдку.

Вона брела заметами (вулиця була, ясна рiч, нерозчищеною), раз од разу спотикаючись i загрузаючи в снiгу, два рази ледь не впала, поки спустилася з пригiрка – втримала рiвновагу, виставивши руки в рукавицях так, немов збиралась пiдлетiти.

Врештi вона завернула з провулку в обсаджений кущами бузку двiр сiльського медпункту. Невеликий будинок (в селi iх чогось називали «фiнськими», хоча тi й були всуцiль цегляними) – його ще давно, в 84-му роцi, завбачливо звели для мiсцевого (нинi покiйного) колгоспу благороднi працiвники Конотопського електромеханiчного заводу «Червоний металiст», а до нього – ще й сарайчик збоку.