Могильник

]

Сьогоднi ми вперше почули тривожнi новини про росiйський спецназ, мовбито нинi розквартирований у будiвлi президентськоi адмiнiстрацii в центрi столицi. Перевдягненi в форму украiнських збройних сил вiйськовослужбовцi РФ мовбито з хвилини на хвилину чекають наказу про початок атаки на протестувальникiв, а в цей самий час в украiнських аеропортах сiдають росiйськi вiйськовi лiтаки.

Імовiрно, в кремлiвських очiльникiв вичерпались всi способи впливу на результати нещодавнiх перевиборiв, i тепер силове розв’язання цього конфлiкту стало вже неминучим.

Комусь на Заходi це нагадуе Польщу 1980-го або Прагу 1989-го, але нам тут це все видаеться значно серйознiшим. Адже всi попереднi роки на виду у всього свiту об нашу краiну витирали ноги, i громадяни не могли врештi не вiдреагувати на це, хоча б i таким от чином.

Що сказати – менi самiй iнколи видаеться, що краiну хочуть подiлити, як ту ж Польщу в 39-му. І головним арбiтром у цьому процесi виступае саме Москва. І всiм зрозумiло, що заклики до якоiсь федералiзацii, що долинають звiдти через державнi телеканали та дипломатичнi мiсii – це не що iнше, як роздiлення (розвал) нашоi краiни.

І всi розумiють, що якщо б це все не педалювалось роками, якби не велась ця експансивна гуманiтарно-культурна полiтика, то за цi два десятилiття можна було б щось змiнити, але зараз уже нi, час безповоротно втрачено.

Бiльше того – щось можна було змiнити й два мiсяцi тому. І першi жертви сутичок з силовиками (поки – своiми рiдними силовиками, хоча б по шевронах на формi) були б нинi живi.

Не повинно було статися так, що молодi хлопцi заплатили життями за те, що цинiчний стариган пенсiйного вiку просидiв ще два мiсяцi в мiнiстерському крiслi, але так сталося, на жаль, так сталося.

Але навiть зараз, пiсля таких трагiчних подiй, ще, здаеться, не всi нашi спiввiтчизники розумiють серйознiсть ситуацii. Або не хочуть розумiти. Замiсть того, аби всiм суспiльством стати на захист своiх елементарних свобод та справедливостi (i соцiальноi в тому числi, не кажучи про всiлякi iншi), державного устрою, своеi молодi, свого майбутнього та всього iншого бiльшiсть iз нас про щось дискутуе в блогах i на кухнях, намагаемось показати, що ми розумнiшi за якийсь абстрактний натовп та при цьому ще й звинувачуемо один одного в недалекоглядностi (i це в кращому випадку).

Проте саме зараз, як менi видаеться, прийшов час скинути всi маски i розставити нарештi всi крапки над «i».