Могильник

А потiм камера деякий час супроводжувала пару бойових гелiкоптерiв мiсцевоi армii, що швидко проносились над мiстом, рухаючись кудись в бiк млявого свiтання та час вiд часу вiдстрiлюючи тепловi пастки.

Титри пiд роликом засвiдчували: «Уряд вводить вiйська в столицю, аби запобiгти спробi державного перевороту».

Словом, в центрi було небезпечно, i домовлятись доводилось в однiй iз непримiтних квартир у спальному районi за слушною порадою чоловiка. Вiн тепер стояв на балконi в дiловому костюмi без пiджака i палив, роблячи надмiру глибокi затяжки, а жiнка дивилась на нього в цей час, не вiдводячи погляду.

Вона стояла в кутку балкона, обхопивши лiктi i схрестивши ноги – така тендiтна i тиха, з якимсь постiйно по-дiвочому грайливим i несерйозним виразом обличчя, усмiхненим кутиком рота i пiднятою бровою. Ця тендiтна жiночка чомусь гнiтюче дiяла на чоловiка. Вона якось наче випромiнювала незримо не мiць навiть, а могутнiсть. А цей кремезний, трохи надмiру огрядний чоловiк у строгому костюмi з краваткою та ще i значком народного депутата на лацканi знятого перед тим пiджака стояв невпевнено, немов колос на глиняних ногах, i губи його ледь помiтно дрижали.

– Це квартира одних моiх знайомих. Колись була… – мовив чоловiк. – Бережу так, про всяк випадок.

– Вiн не передумае?

– Я говорив з ним по телефону… вчора. Ви маете зрозумiти – вiн дуже дивна людина. Інколи навiть я не знаю, чого вiд нього чекати, а знайомi ми, вважайте, з самого дитинства. Але кращого за нього нiкого немае, вiн единий, хто справдi може вам у цьому допомогти.

Чому ви взагалi надумали iхати туди зараз? Чому не наступного разу?

– Наступного разу може й не бути, – знизала плечима жiнка.

– Це правда. Я вiдвезу вас на вокзал, i на тому розпрощаемось, сьогоднi я виiжджаю з краiни.

– Уряд евакуюють? – спитала жiнка, i не ясно було, чи вона ото так збиткуеться, чи говорить всерйоз.

Чоловiк у вiдповiдь криво всмiхнувся:

– Не знаю як уряд, а я маю намiр евакуюватись.

Вiн ще раз оглянув з вiкна балкону той шматок столицi його рiдноi краiни, котрий зараз був доступний його погляду i… Важко було сказати, чи вiдчував вiн, що бачить тутешнiй свiтанок останнiй раз в життi.

4

МІЙ ЛИСТ ІЗ КИЄВА

(Тетяна Тармашева)[1 - Тетяна Тармашева – одна з найпопулярнiших украiнських письменникiв, автор публiцистичних есе. Їi твори очолюють рейтинги сучасноi украiнськоi лiтератури та широко вiдомi в свiтi.