Монгольськими шляхами (вибране)

Це ж знову треба заряджати гак новою порцiею черв’якiв, сiдати в гумовий човен i в повнiй темрявi завозити той гак метрiв за сiмдесят, в яму, координати якоi знае тiльки Дiма…

Завезли, чекаемо… За якийсь час вудлище знову гнеться дугою. Дзвоник аж на тому березi чути… Всi насторожено дивляться в мiй бiк. Мене аж тiпае, але тримаюсь… Вудлище поволi розгинаеться, дзвоник замовкае… Тиша…

– Все, дочекалися, – з гiркотою вимовляю я, але Дiма застережливо пiднiмае вказiвний палець…

– От, саме тепер, будь уважний! Тiльки дзенькне – зразу тягни!!! Потяглись хвилини напруженого чекання, i коли я вже, майже, втратив надiю, вудлище ледь-ледь здригнулося, навiть дзвоника не чутно було.

– Тягни!!! – вирвалось одночасно з кiлькох горлянок. Не сподiваючись на мою реакцiю, Дiма першим пiдскочив до спiнiнга, пiдсiк, i тiльки потiм вiддав менi його:

– Тягни, тiльки обережно, дай сомику трохи погуляти, як схоче….

…Нiч, повна хвилювань та рибацького азарту, схiд сонця на Днiпрi…

Дякую тобi, Дiмо за ту незабутню нiч, за мiй останнiй, в 1983 роцi схiд сонця на Днiпрi, в Украiнi…

…Лиш тiльки почало сутенiти, потяглися хлопцi за клумаками з провiзiею.

– Давайте з’iмо спочатку моi яйця, бо вони напiврiдкi i довго не стоятимуть! Сашко засмiявся:

– Нiколи не чув щоб яйця стояли…

– Пiд загальний смiх компанii витяг свого сидора i я.

У мене був лише окраець хлiба i велетенська качка, нафарширована яблуками i засмажена Оленою власноручно.

Коли я поклав на столик i розгорнув це диво, хлопцi мовчки перезирнулись, вiдсунули своi припаси i взялись за качку.

– І чого б це я iхав казна куди вiд такоi дружини… Хлопцi дружно пiдтримали Вiктора, а Валера висловив загальну думку, що пiдводила риску: – Дурний мабуть… На тому й порiшили… Зосереджене хрумтiння знову порушив Вiктор, вiн зненацька рiзко поклав недоiдену нiжку на стiл i закричав:

– Покладiть, покладiть, кому кажу! Покладiть все на стiл i не чiпайте а нi крихти! Так же не можна!

– Вiтьок, в тебе десь вавка вiдкрилася? Обережно запитав я.

– Сам ти вавка! – вигукнув Вiтя, – якщо не розумiеш, що це дичина i не проста дичина, а ВО-ДО-ПЛА-ВА-Ю-ЧА! А де ж iй, бiднiй, плавати, коли пива нема? – Ми зiтхнули з полегкiстю – Вiтя в нормi, це добре, але ж пива таки нема… i всiм нам раптом так страшенно закортiло пива, що ми без жалю вiдклали своi недоiденi шматки i стали чекати першоi-лiпшоi зупинки.