Монгольськими шляхами (вибране)

Щось кричить провiдниця… А-а-а! Ось – ось маемо рушати! Поспiшнi потиски рук, поспiшнi цiлунки, бiжимо в вагон, швидко вiдкриваемо вiкна, висовуемо голови, руки. З вокзальних репродукторiв лине марш «Прощання слов’янки», i тiльки тут починае доходити…

Тепер все, що було, було в минулому. Валера стоiть з очима, повними слiз – з перону махае йому крихiтним рученятком маленький синочок. Сашко лишае хвору маму, в очах туга, як там вона? Чи дочекаеться? З такоi далi – сiм тисяч кiлометрiв нi допомогти, нi, навiть, щось порадити…

Як це менi добре знайоме… Нещодавно i я, вiд’iжджаючи в чергове вiдрядження, прощався з батьком, не знаючи – чи не назавжди… Серце постiйно стискувала тривога.

За життя батька менi про загранку i думка не спадала. Тепер йому моя допомога вже не потрiбна…

Дивлюсь на Сашка i не розумiю, це з його боку героiчний вчинок, чи фатальна помилка. А з мого боку це що?

На душi гидотно, мабуть тому, що вiдчуваю, як душа моя, звикаючи до постiйних розлук-зустрiчей поволi черствiе…

«Душе моя убогая!

Чому ти сумуеш?

Чому марно плачеш?

Хiба ти не чуеш,

Хiба ти не бачиш?»

…І чуе i бачить… але якось не так, як хотiлося б…

Радiе майбутнiм пригодам, мабуть, лише один Вiтя, вiн щиро радiе розлуцi з своею сварливою, гонористою жiнкою.

Аби не люди навкруги, вiн, здаеться, замiсть кволих, прощальних помахiв руки, радiсно тицяв би дулi на згадку своiй судженiй…

Щоб якось розвiяти сумнi думки Сашка та Валери, починаю розповiдати про свою останню нiч перед вiд’iздом, яку ми провели з Оленою на запрошення Дiми Клименко, полюючи бiля мосту iм.

Патона на сомiв.

О-о-о! – То була нiч, повна пригод. Я нiколи ранiше не ходив на сомiв, навiть не уявляв, що таку екзотичну рибу можна зловити на гак розмiром майже з долонь. З допомогою досвiдчених рибалок нам з Оленою вдалось витягти двох чималих сомiв, десь за пiвтора кiлограма кожен.

Результат, звичайно потiшив, але головне було в iншому:

– Нiч на Днiпрi, багаття, товариство, напружене чекання дзвоника…

Дзвоник… Кидаюсь до спiнiнга. Вигуки:

– Не чiпай! Рано, вiн ще не взяв!.. А спiнiнг вигинаеться дугою i нема сил втерпiти…

– Не чiпай! Рано!

– Де там рано! Хапаю, смикаю, тягну… Пусто…

– Зараз зв’яжемо i в кущi закинемо, щоб рибалити не заважав!..