Монгольськими шляхами (вибране)

…Пройденi всi медкомiсii, зiбранi всi необхiднi папери, що давали надiю нашому шановному керiвництву сподiватися, що серед нас немае потенцiйних «невозвращенцев», упакованi в валiзи та непiдйомнi рюкзаки власнi речi, прилади та iнструменти, придбанi квитки до Москви, i от, нарештi, ми, в оточеннi дружин, дiтей, родичiв та друзiв, в якомусь жвавому отупiннi, ще не зовсiм усвiдомлюючи реальнiсть подii, що невблаганно наближалась, стоiмо на перонi, очiкуючи потяг в невiдоме.

Вперше в життi везу у вiдрядження такий вантаж i тому змушений скористатися послугами носильника.

Носильник Анатолiй був справжнiм фахiвцем, майстром своеi справи.

– Номер потягу? Номер вагону? Швидко завантаживши вiзок, вiн бадьоро покотив його до переiзду через колii. Виiхавши на потрiбний перон Анатолiй на мить зупинився, примруживши око змiряв поглядом вiдстань i, сплюнувши недопалок на рейки, рiшуче рушив вперед. За кiлька десяткiв крокiв вiн знову зупинився, ще раз змiрив оком одному йому вiдомi орiентири i остаточно впевнившись в правильностi своiх дiй, став знiмати моi речi з вiзка.

– Може зачекаемо прибуття потяга, щоб я на стрибав зайчиком по перону з цими валiзами?… нерiшуче запропонував я. – За простiй я заплачу! Анатолiй скоса зиркнув на мене, в очах спалахнули веселi iскорки:

– Батько знають, що кобилi роблять… Нiкуди ти не стрибатимеш, я ж бачу, що ти не Жаботинський i не Пiддубний.

Приемно мати справу з фахiвцем: вiн так вдало розвантажив моi речi, наче вимiрював вiдстань рулеткою…

Побратимам же моiм поталанило набагато менше. Їм довелось-таки перестрибувати через колii, з першоi аж на дев’яту, та бiгти вздовж потягу в пошуках потрiбного вагону. Добре, що вони мали багато помiчникiв i за 10 хвилин до вiдправлення потягу, ми вже розподiлили все свое майно по полицям, не забувши при тому залишити найпотрiбнiше в дорозi на виднотi.

Все, порядок, виходимо з вагону, розходимось, кожен в свое коло.

Я, в якомусь отупiннi смалю цигарку за цигаркою, дружина все просить кинути палити, я щось вiдповiдаю, запалюючи нову цигарку, даю якiсь вказiвки, вислуховую побажання. Все, як крiзь вату… Якось не так уявляв я собi прощання на цiлий рiк.