Монгольськими шляхами (вибране)

Наближалось лiто, вiдпустка… Очiкуючи тих «жданикiв» i, майже, втративши надiю на здiйснення заповiтноi мрii, закiнчив я курси судноводiiв маломiрного флоту та придбав моторного човна.

Семиметровий красень з чотирма спальними мiсцями обiцяв менi незабутню вiдпустку на Днiпрi та Деснi з сiм'ею… Пройденi ходовi випробовування, складенi плани майбутньоi подорожi… І раптом…

…І, раптом, пропозицiя: – вiдрядження в Монголiю… На збори чотири днi… Сiм'я може виiхати за мiсяць, а ти – зараз.

Не встигнеш – твоi проблеми, чекай далi,бо в потилицю дихають конкуренти…

– Встигнеш?

– Встигну! Встигну! Хай, хоч що!

Хай, хоч Монголiя! Краще синиця в руцi, нiж оте чекання…

В роки «розвинутого соцiалiзму» абсолютно всi питання тим чи iншим чином мiцно зав’язувались через Москву. Закордоннi вiдрядження не були виключенням. Якщо працiвник установи в мiстi Іркутську одержував вiдрядження в будь яку краiну (вiзьмемо для прикладу Монголiю), вiн обов’язково мусив спочатку витратити 4 доби щоб дiстатися до Москви, там за 2–3 днi оббiгти силу силенну кабiнетiв, пiдписати купу паперiв, пройти кiлька установчих спiвбесiд, здати свiй i одержати закордонний паспорт, одержати, нарештi, трохи валюти, квиток, 30 карбованцiв, щоб не жебракувати пiд час зворотного шляху, i вже тiльки тодi мiг iхати повз свiй рiдний Іркутськ в Монголiю… Приемного в тiм було мало, але найнеприемнiше чекало ту людину через рiк на зворотному шляху.

Цей працiвник не мав права завiтати до своеi домiвки, обiйняти дiток, жiнку, батькiв, пiсля тривалоi розлуки, бо зобов’язаний був, спочатку, виконати святий обов’язок: – Все, що робив рiк тому зробити знову, але в зворотному напрямi…

Знову, спершу, завiтати до Москви, знову здати закордонний, та одержати внутрiшнiй паспорт, вiдзвiтувати за вiдрядження, i т.

 д., i т. п., i тiльки тодi вже повертатися до своеi домiвки. Порушення цього правила вважалося за злочин. За це вже не засилали в концтабори, не розстрiлювали, але можна було стати «невиiзним» назавжди…

Нам, киiвським налагоджувальникам, можна сказати, географiчно поталанило. Наш шлях до Монголii, що в прямому, що в зворотному напрямi, все одно пролягав через Москву.