Монгольськими шляхами (вибране)

Скiльки себе пам’ятаю, завжди не вистачало менi часу на те, до чого линула душа. Лише надiя грiла:

– От закiнчу школу, тодi… …А тодi був iнститут…

– От закiнчу iнститут… От одержу диплом, а тодi… А тодi була робота. Жива, цiкава, захоплююча, бо став я iнженером-налагоджувальником засобiв автоматизацii.

…16 рокiв безперервних вiдряджень i по Союзу i за межi… Об’iздив я пiв Союзу, побував i в Польщi, i в Єгиптi, i в Монголii.

Все, здавалося б, чудово! І вiтер мандрiв, i неабияке вiдчуття власноi, особистоi корисностi i для людей, i для краiни…

А колектив! Нiде я не бачив бiльш дружнього, бiльш згуртованого колективу, нiж в наладцi.

То, багато рокiв, була моя друга сiм’я.

Але, але… Як виявилось, сидiти на двох стiльцях одночасно – неможливо. І дiти пiдростали без батька, i дружина, практично, мати-одиначка… Довелось переходити на «осiдлу» роботу. На нiй я i перетнув «омрiяний рубiж» – пенсiю.

Для когось, можливо, це перiод вiльного часу i довгоочiкуваноi свободи, а для мене знову ремонтно-вiдновлювальнi роботи, тепер, переважно, вже власного органiзму…

Втiм, те, що було, нiкуди не зникло.

Воно назавжди зi мною. Прийшов час збирати розкидане камiння – пiдсумовувати минуле у виглядi мемуарiв.

Вперше до Монголii

Для остановки нет причин —

Иду, скользя…

И в мире нет таких вершин,

Что взять нельзя!

Среди нехоженых путей

Один – пусть мой,

Среди невзятых рубежей

Один – за мной!

    В. Высоцкий

Майже пiвтора десятка рокiв прослужив я пiд звитяжними прапорами мого рiдного «Оргхарчопрому», перехрестивши шляхами своiх вiдряджень значний шмат територii Радянського Союзу.

І, хоч вже звично стало жити «кiлометрами, а не квадратними метрами», наближався час шукати умовно – «тиху гавань», але, перед тим, як кинути якiр в тiй «гаванi», дуже хотiлося прикрасити буремну частину своеi бiографii «вишенькою» у виглядi закордонного вiдрядження.

В той час, для налагоджувальника, Захiд iснував лише у виглядi Польщi, Чехословаччини, Болгарii, та й то тiльки для найбiльш наближених до елiти осiб.

Іншим, потенцiйним «невозвращенцам», можна було розраховувати лише на Схiд…

Я пройшов iспити на знання полiтичного i державного устрою i Бангладеш, i Кореi, а для можливого виiзду у В’етнам, навiть, таку медкомiсiю подолав, порiвняно з якою, медкомiсiя в ПДВ – дитячий садок… А потiм з пiвроку годiвля жданиками:

– «Ждiте», «ждiте», «ждiте»…

…Весна 1983 року була в розпалi.