Монгольськими шляхами (вибране)

Монгольськими шляхами (вибране)

Володимир Кривенко

Не можна двiчi увiйти в одну i ту саму рiчку. Нiхто вже не зможе побачити i вiдчути те, що побачив i вiдчув автор. Володимир Кривенко хоче подiлитися не лише фактами, а й вiдчуттями.Пропонуемо вашiй увазi кiлька нарисiв про дворiчне вiдрядження письменника до Монголii (1983—1985 рр.). Звiсно рiка часу змiнюе не лише береги, але й навколишнiй ландшафт. Нинi там, як i у нас, все змiнилось невпiзнанно.Сподiваемося, вам буде цiкаво порiвняти те, що е нинi, з тим, що було колись, з тим, що колись бачив i вiдчував Володимир Кривенко.

Володимир Кривенко

Монгольськими шляхами

Про автора

Народився я в 1944 роцi на вже звiльненiй вiд тимчасово окупованоi фашистами територii, яка втiм через 42 роки буде знову окупована – на цей раз «мирним атомом» i вже назавжди…

Мое навчання в першому класi вiдбувалося в Ірпiнськiй школi – простiй сiльськiй хатi, де в одному примiщеннi одна вчителька, Людмила Артурiвна Мельгайл, викладала одразу учням трьох класiв.

– Перший ряд парт – мiй перший клас, середнiй ряд – другий клас, третiй ряд – третiй клас. Ми писали палички, клацаючи сталевими перами № 11 в фарфоровi чорнильницi, безжально вкриваючи кляксами своi зошити. Середнiй ряд вже досить жваво i писав i читав, а третiй, о-о-о, третiй! – То, вже, взагалi були академiки! Вони i тримались вiд нас окремо.

Опалення у школi було пiчне. За тепло, за наявнiсть чорнила в чорнильницях-невиливайках i за порядок на перервах вiдповiдав дiд Степан.

– І куди ви те чорнило дiваете? П’ете його, чи що?

Подейкували, що те чорнило, якийсь час, вiн робив власноруч, добуваючи його з, назбираних восени кульок, що виростали на дубовому листi. А розливав чорнило по чорнильницях з фаянсового нiмецького кухлика-поiльника з довгим носиком, яким дуже дорожив.

«Вдобства» знаходились в двокамернiй дощатiй будiвлi в дальньому кутку шкiльного двору. Дорогу вiд школи до «вдобств», крiзь снiговi замети, доводилось прокладати теж дiдовi Степану…

Втiм, цi, найяскравiшi моi спогади про школу, стосуються лише мого першого року навчання. Краiна швидко долала военне лихолiття, i для навчання в другому класi, нас вже перевели в нову, велику, двоповерхову будiвлю, де я i навчався до переiзду батькiв до Киева в 1955 роцi.