Гніздо

Тому вона вчилася в школi для парiй, разом iз iншими «тонконогими», малолiтнiми злочинцями, напiвкровками та психiчно нестабiльними нащадками операторiв тваринницьких ферм. Цю школу передбачливо розташували подалi вiд великих поселень, у мiстечку бiля старого законсервованого космодрому, в пiдземних ангарах якого можна було знайти залишки кораблiв аврелiанських першопрохiдцiв.

Солярна станцiя космодрому давала достатньо енергii для цiлодобового освiтлення примiщень школи, для систем спостереження та захисного периметру.

Кожний крок вихованцiв трьох секторiв школи – чоловiчого, жiночого i дигендерного – ретельно контролювався, i мiсцева поселенська громада не мала жодних претензiй до керiвникiв цього специфiчного навчального закладу. Якщо його вихованцiв i бачили на вулицях мiстечка, то завжди у супроводi куратора i допомiжного кiборга. Вихованцi вели себе чемно, привiтно вiтались з поселенцями i мали пристойний вигляд. Всi вони були одягненi у синьо-блакитнi просторi комбiнезони, взутi у добротнi пiдпружиненi чоботи i спорядженi дихальними фiльтрами останнiх модифiкацiй. Акуратнi зачiски школярiв не дратували мiсцевих жителiв викличними кольорами. Школярi уникали дивитися мiсцевим просто в очi, що вважалося ознакою ефективного психологiчного супроводу. А коли мiсцева громада потребувала допомоги – особливо пiсля осiннiх злив та ураганiв – керiвництво школи охоче направляло своiх вихованцiв на вiдновлювальнi роботи.

Існували, щоправда, певнi обмеження.

Коли голова мiсцевоi громади запропонував шкiльному керiвництву залучати школярок i дiгендерiв для пiклування за малими дiтьми поселенцiв, ректор категорично йому вiдмовив, не надавши при цьому жодних пояснень. Мiсцевi зрозумiли, що тут криеться якась таемна урядова заборона, i зробили для себе певнi висновки.

Насправдi ж нiякоi заборони не iснувало. Просто ректор належав до тих консервативних аврелiанцiв, якi вважали, що правильного громадянина Особливоi самоврядноi iмперськоi колонii Аврелii можна виростити лише в традицiйному середовищi корiнних колонiстiв, подалi вiд збоченських звичаiв «тонконогих» та напiвклонiв.

Своiх вихованцiв ректор вважав генетичними носiями суспiльного занепаду, яких треба за можливостi максимально iзолювати вiд добропорядних колонiстiв. Вiн пiдозрював, що в iхнiх юних тiлах захованi невидимi для сканерiв i психозондiв лиходiйнi генетичнi коди, спрямованi на руйнування порядку i стабiльностi.