Гніздо

Й не можна було сказати, щоби така вiдстороненiсть вiд справ таемноi канцелярii сильно засмучувала ксенобiолога.

Вiн на мить зупинився перед люком з червоною смугою, потiм торкнувся сенсора – i захисна мембрана зникла. Кiмната за нею виявилась суцiльною «червоною зоною». Себто примiщенням, захищеним силовими полями вiд усiх видiв прослуховування i ментальних впливiв. Ксенобiолог бував у подiбних примiщеннях перед унiверситетськими випускними iспитами. Тодi вербувальники Зоряного Флоту проводили з ним довгi виснажливi спiвбесiди.

Вiн ледве вiдбився вiд контракту з вiйськовими. Спогади, якi виринули з його пам’ятi на порозi «червоноi зони», не були приемними.

З низькоi канапи назустрiч Зак-Заку пiдвелася струнка жiнка з вузьким обличчям i блакитно-сiрими очима. Ще одна представниця планети Пiфii, майже дiвчинка, не вiдривала очей вiд панелi оглядового екрана, де вже можна було роздивитись вершини скель-хмарочосiв Аль-Кранса, вiдомих сельвiстам пiд назвою Мечiв Творiння. Юна пiфiйка грацiйно обернулася в бiк гостя «червоноi зони» й привiтала його легким нахилом голови.

Сiро-срiблястi комбiнезони представниць Планети Жiнок здалися Зак-Заковi невиразними i простацькими, подiбними до унiформи станцiйних службовцiв.

«Ось тобi й славнозвiснi пiфiйськi вiдьми!» – подумав ксенобiолог, який очiкував побачити горбоносих стариць у червоних мантiях, прикрашених дiадемами i золотими ланцюгами. Саме так зображали пiфiйських Знаючих у тих iсторичних i пригодницьких серiалах, якi виробляли симуляторнi студii на Випереджаючих планетах.

– Вiтаемо тебе, докторе Зак-Зак! – мовила старша.

– Можна просто Зак, – дозволив ксенобiолог, шукаючи, де б присiсти.

– Ти здивований нашим запрошенням? – запитала молодша, вказуючи Заковi на крiсло, яке наче виросло з пiдлоги. – Сiдай, у нас буде довга розмова.

– На цiй станцii е вченi, вiдомi в провiдних унiверситетах Землi й Аврелii, люди з науковими iменами i титулами. Я так подумав: невже представницi Планети Жiнок подолали десятки парсекiв заради бесiди з пересiчним ксенобiологом, який за сiм рокiв допрацювався лише до допуску «В»?

– Ти вважаеш себе невдахою? – запитала молодша.

– Почекай ставити запитання, Дi, – зупинила ii старша пiфiйка. – Ми навiть не назвали себе, а це неввiчливо. Мене, докторе, звати Преподобна сестра Сайкс, а мою колегу – сестра Дiмера.

– Можна «Дi», – посмiхнулась Дiмера. Посмiшка раптово змiнила ii обличчя.