Гойдалка

«Все ж таки з Ноли», – подумки зiтхнув Гел, а вголос запитав:

– Дiти, ви певно зголоднiли?

– Бачиш, Ларо, який в мене дiдусь? – Самарро поплескав дiвчину по плечах. – От що значить стара школа! Жодних розпитувань пiсля шести рокiв вiдсутностi, – вiн пiдморгнув Геловi. – Ти справжнiй аристократ, старий! Але я знаю, ти не пустиш нас до столу у такому виглядi?

– Звiсно, – кивнув астрофiзик. – Не пущу. Ви, Ларо, – звернувся вiн до дiвчини, – називайте мене Гелом. А ти, – вiн ненадовго зупинив погляд на татуюваннi Самарро, – починай згадувати, де тут що знаходиться.

Принтер, якщо ти ще не забув, он там, – Гел показав на широкi сходи, що вели на другий поверх. – Поки вiн друкуватиме вам костюми, встигнете помитись. Я чекатиму вас в iдальнi за пiвгодини.

У призначений господарем дому час до iдальнi увiйшов модно одягнений молодий аврелiанець у супроводi стрункоi дiвчини. Їi легке напiвпрозоре плаття пiдкреслювало не лише вроду, але й сповненi грацii рухи. Гел ще не почув вiд ноланки жодного слова, але вже вiдчув до неi симпатiю.

Досвiдом вiн вiдчув в нiй щось набуте в темрявi та лабiринтах чужих бажань. Те, що залишае в очах непрозору патину смутку.

«Вона бачила пiдсподдя свiтiв», – припустив старий астрофiзик. Вiн не заважав гостям тамувати голод, дивлячись, з якою жадiбнiстю вони зменшують запаси домашнього сервiратора. При третiй змiнi страв, коли дiвчина спорожнила черговий келих вина, Гел посмiхнувся iй:

– Вам не пасуе iм’я «Лара».

– Дiдо, не дiставай малу, – буркнув Самарро.

– На що ви натякаете? – дiвчина зустрiла погляд Гела i не вiдвела очей. Очi в неi також були викличними – таких яскравих очей у природнонароджених не бувае.

– Я натякаю на те, що Астер – не найкраще мiсце для гри у хованки. Я, скажiмо, не впевнений, що автоматика мого дому не вiдправляе звiтiв до мiсцевого офiсу Джи Тау. Швидше за все – вiдправляе.

– Джи Тау тепер не до тих звiтiв, – докинув Самарро.

– Ми тут ненадовго, – запевнила дiвчина.

– Я за свое життя кiлька разiв зустрiчався зi спецслужбами, – правив далi Гел.

– Можете менi повiрити: вони i з чудиськами дають собi раду i швидко вiдшукують тих, хто iм потрiбний. Вони встигали за моiх часiв, встигнуть й нинi. У вас, дiтки, обмаль часу.

– А чому, власне, ви вирiшили, що нас шукають Джи Тау? – дiвчина пильно розглядала стомлене обличчя Гела. – Ми ховалися у пiдземеллях вiд адельм.

– Може, я й виглядаю на старого зуйма[4 - Зуйм (дiалект ханхан) – селюк, лох.