Гойдалка

Наче зашморг перехопив шийнi м’язи. Вона захлинулась слиною, закашлялась й ледь не втратила свiдомостi. Танга раптом зрозумiла, що ця iстота з порцеляновим личком може будь-якоi митi вбити ii. Та не лише ii, а й будь-кого одним лише зусиллям волi.

«Не всi чудиська подiбнi до ратанiв», – подумала контрабандистка.

«Не всi», – сказав чужий голос в ii головi.

«Так ти й думки вмiеш читати?»

«Я багато чого вмiю. Де там та ваша провидиця? Кличте ii сюди.

Немае часу на ритуали».

– Закличте провидицю, – наказала Танга.

Тепер вона намагалась не думати. Принаймнi не будувати з думок систему.

Їi почули. За хвилину клони принесли вузькi полотнянi ношi, на яких сидiла старезна жiнка. Спочатку провидиця наче спала. Голова ii була похилена, очi закритi.

Але за мить вона пiдвела голову й прикипiла очима до людини-ляльки.

– Хто ти? – прохрипiла провидиця.

Танзi здалось, що стара налякана. Отаманша нiколи не бачила провидицю наляканою, проте не здивувалась. Вона вже зрозумiла, що цiла Тiронiя за всi вiки колонiзацii не бачила iстоти, подiбноi до людини-ляльки.

– Я Проклятий, який повстав для помсти. Я вимолений i очiкуваний. Я Саошиант.

– Хто ти? – Танга побачила, як вiбрують бганки шкiри на обличчi провидицi. Як хвилювання, змiшане з пiдозрою та безсиллям, котиться ним вiд перенiсся до вух i шиi.

– Сама скажи. Нехай усi почують.

– Що саме сказати? – цi слова стара клонка прошепотiла. Лише Танга i клони, якi тримали ношi, почули розгублене шелестiння, що сповзло з ii губ.

– Тобi виднiше. Адже це ти провидиця.

– Я не… В мене немае слiв. Потрiбних слiв.

– Люди за тисячолiття попридумували стiльки усяких слiв, – ледь знизав плечима прибулець. – А тобi iх чомусь бракуе. Чого так?

– Тому що… – провидиця замовкла, але мовила знову i голос ii змiцнiв: – Ти – бог. Древнiй бог, дуже древнiй… – обличчя староi на мить розгладилось, наче нестерпне, межове здивування пройшлось по ньому праскою. – О, святi Сили, наскiльки… Який древнiй…

Танга зауважила: називаючи прибульця богом, провидиця використала не звичне для тiронiйських Дiтей Атри слово «егурi»[9 - Вiдозмiнене авестiйське «ахура» – володар, пануюча iстота.

], а рiдкiсне в мовi посвячених дастуран «амертi». Згiдно з молитовним досвiдом Танги, цей божественний титул супроводжував ритуальнi згадки про темнi й грiзнi сутностi. Точного його значення отаманша не знала. Щось пов’язане iз безсмертям.

«Навряд чи прибулець вiдчув рiзницю», – промайнуло в головi Танги.