FакіR

– З величезним задоволенням… виконав би ваше прохання, – привiтно дивлячись на Тонi, почав незнайомець, таки почувши комара, що хоче достукатися до слона крiзь його товсту шкiру, – але теж маю тут зустрiч.

– І коли ж, якщо це не таемниця? – поцiкавився Тонi.

– О тринадцятiй. – Чоловiк поглянув на годинника. – Мiй приятель запiзнюеться, але, гадаю, з’явиться з хвилини на хвилину.

– То як же бути? – нервово поглядаючи на дверi, запитав Тонi й затарабанив ногою по пiдлозi.

– І гадки не маю, – вiдповiв незнайомець i знову втупився в газету.

Тонi поглянув на годинника: п’ять на другу.

– Ваш теж затримуеться? – запитав спостережливий незнайомець.

Тонi мовчки кивнув. А всерединi прокинулась тривога.

– То ми з вами колеги? – надокучав необов’язковими питаннями незнайомець, що устиг стати ненависним. – Урештi… – продовжив вiн, наче вирiшив якнайскорiше роздратувати Тонi. – Чом би й нi? Оскiльки наших приятелiв поки немае, ми могли б поговорити удвох. Щоб не гаяти часу.

– Облиште цi дурнi жарти, – починав кипiти Тонi з двох причин: по-перше, Режисер усе не з’являвся, а по-друге… Цей надокучливий незнайомець… Вiн уперто набивавсь на щирi зуботичини.

 – Ну, про що ми з вами будемо говорити?

– Ну, скажiмо, про театр, про п’еси, про красивих дочок мiльйонерiв, про iхнi амурнi пристрастi, врештi-решт, мiстере Хейвен!

Тяжкий молот угатив у тiм’я. Звiдки цей «читач» усе знае? Учора iхньоi розмови чути нiхто не мiг! Тодi ж звiдки? Може, це спецагент, i Тонi на гачку? Не доведи, Господи! А може, Режисер i цей незнайомець – одна ватага? І тепер будуть його шантажувати? Але навiщо? Грошей вiн не мае.

Та й який може бути шантаж, коли до нинiшньоi хвилини у будь-яких його дiях не було жодного кримiналу. А за злочиннi думки саджати в тюрму ще не почали. А то б уся Земля стала гiгантською в’язницею…

– Пробачте за невинний жарт, – обiрвав думки Тонi незнайомець. – Я – ваш учорашнiй спiврозмовник. – Чоловiк говорив спокiйно й упевнено. – І нiхто не запiзнився.

Тонi дивився на «читача» й абсолютно не погоджувався.

Цього не може бути! Вiн абсолютно не вчорашнiй «Гоффман»!

– Я схожий на слiпого чи божевiльного? – кинув жменю грубощiв хлопець.

– Пробачте, якщо вас щось образило. – Той самий спокiйний та врiвноважений тон. – Розумiю. Моя зовнiшнiсть… Учора – Дастiн Гоффман. Ви впiзнали. А сьогоднi знань у кiномистецтвi не вистачило. І «Жiнку французького лейтенанта» ви не дивилися. Як i «Виворiт долi», очевидно. Хоча, це можна пробачити.