FакіR

Джеремi Айронс[2 - Англiйський актор, володар премii «Оскар» за кращу чоловiчу роль (1991) у трилерi «Виворiт долi».], звичайно ж, за популярнiстю з Гоффманом не зрiвняеться, але завiряю вас – теж досить пристойний кадр.

Ошелешенiсть Тонi не минала. У це неможливо повiрити! І Тонi не вiрив. Як таке може бути? Як???

Та ось вiн нарештi зiбрав думки докупи i збуджено мовив:

– Хочете сказати, що вчора й сьогоднi ви вiдiтнули голови вiдомим акторам i пересадили iх собi? – Хлопець перекинувся на бика i втупився в червону ганчiрку.

 – Даруйте, але я не п’ятилiтне хлопченя, щоб вiрити в цю фантастику.

– Заспокойтесь, друже. – У голосi – «нуль емоцiй». – Усе просто. Вiдмiнний грим плюс вiртуозне умiння ним користуватися – i маемо результат. Навiщо це все – казати, гадаю, немае потреби.

Здивованiсть не минала. Прошила все ество й гасала ним, нiби вересневий першокласник, випущений на першу перерву.

– Якщо все так, – за якусь хвильку ожив Тонi, опанувавши себе, – то ваш маскарад я оцiнив би «фiфтi-фiфтi».

З одного боку – все логiчно. Справжнiй фейс надiйно захований. Але з iншого… Обличчя вiдомих людей легко впiзнаванi. І привертають непотрiбну увагу.

– На щастя, ви помиляетесь, – упевнено почав Режисер. – Усi думають, що то – надзвичайна схожiсть. Ну, помiркуйте, чи буде знаменитiсть одягатися так просто, старомодно й дешево, як я, трястись у транспортi загального користування i, нарештi, вiдвiдувати такий непоказний бар, як оцей «Нарцис»?

– Логiчно, – погодився Тонi й додав: – Ви чудовий актор, Режисере.

До речi, можна я буду вас так називати?

– Чом би й нi? – з риторичною вишуканiстю мовив «Айронс».

– Чудово.

Вiдчувши полегшення, Тонi сiв напроти. Тривога зникла. Тепло воскреслоi надii наповнювало тiло, перелившись через вiнця душi.

– Цiкаво, – усмiхнувся Режисер, – скiльки б ще ви терпiли моi запитання?

– Недовго. – Лаконiчнiсть вiдповiдi пiдкреслювала рiшучiсть.

«Айронс» вiдклав газету й тихiше запитав:

– І як там моя пропозицiя?

– Чудово, – пожвавiшав Тонi.

– Я згоден.

– Суперпрекрасно, – засвiтився радiстю Режисер. – Хай як це не банально, та iншого вiд вас я й не чекав… Гаразд. До справи. «Мiшень» ваша – Пенелопа Димитрiадiс. Їi батько – Антонiс Димитрiадiс. Практично, ваш тезко, Ентонi. Може це – рука долi? (Ха-ха-ха!). Адреса – Панепiстiмiу, 16. Ось. – Режисер передав теку, що лежала в пакетi на сусiдньому стiльцi. – Вичерпна iнформацiя про цю родину. Ознайомтесь i – до роботи… А тепер – ще один штришок.