FакіR

Не раджу iмпровiзувати на тему «полiцiя». По-перше, я надiйно захований i захищений. По-друге, на вас сфабриковано такий компромат, що все життя вiдригуватиметься. Тож, краще не жартувати. І навiть думку таку женiть. Ще до того, як з’явиться. Я – людина серйозна. І кожне мое слово значить саме те, що кажу. А коли вже я сказав, то обов’язково так i зроблю. Тому, заради Бога, майте моi слова не за погрозу, а за попередження. Бо все серйозно. І жартувати не рекомендую… А зараз – може, по чарчинi? За повний аншлаг? – Режисер аж подався вперед.

– Я, взагалi-то, не вживаю, але заради успiху… – Тонi стенув плечима. – Тiльки не по чарчинi, а по граминi. – Показав, скiльки це. Вийшло зовсiм трошки. Навiть менше.

Режисер звичним рухом покликав бiлоснiжно-стерильного кельнера. За успiх – то й за успiх!

29 серпня 1993 року, Афiни, 15 год. 39 хв.

Тонi впевнено вiв афiнськими вулицями новенького «Форда». Не вiдставав вiд «Мерседеса». Там – Ламброс Караянiс. Молодий афiнський адвокат. Із солiдним iм’ям i чималими статками.

Поряд – «золотопера пташка», як про себе називав ii Тонi, – сама Пенелопа Димитрiадiс. Куди поспiшав «Мерседес» – Тонi не знав. Але це не хвилювало. Просто сидiв на хвостi. Уже закiнчувався третiй тиждень вiдтодi, як почав шпигувати. Але ця виснажлива праця не давала нiяких результатiв. Тонi супроводжував дiвчину, звичайно покрадьки, майже в усiх ii «вояжах». Але нi зблизитись, нi принаймнi впасти в око, як на лихо, не виходило. Ситуацiя – безнадiйне висiння в повiтрi (нi тобi на землю впасти, нi в небо злетiти) – дратувала. Гiркий-таки шпигунський хлiб. Але… Усе тьмянiло, коли згадував про блиск майбутнього шикарного життя. І – цiпив уперто зуби…

В Афiнах орiентувався непогано. І хоч не завжди знав назви вулиць, напрямки вгадував безпомилково. Ось ця дорога, якою мчить за «Мерседесом», прямуе за мiсто на пiвнiчний схiд. І обов’язково виведе до автомагiстралi Афiни – Фiви. Лiворуч залишиться Мегера. Цiкаво, куди красунi забажалося сьогоднi? Минулi ii витiвки не хочеться й згадувати.

Де тiльки не бував, крадучись слiдом. Географiю Грецii знае на «вiдмiнно». Без пiдручника й шпаргалок.

З Караянiсом дiвчина сьогоднi втрете. Де i як познайомилися – Тонi не знав. Уперше побачив разом минулого тижня. Тодi зустрiлися в маленькому лiтньому кафе. Нi назви, нi престижу. Чому такi багатi люди завiтали туди – так i лишилось таемницею. Хоча ця дiвчина – сама суцiльна таемниця. Складна загадка. Головоломка.