FакіR

Багато ii вчинкiв пояснити неможливо.

Друга зустрiч – позавчора. Їздили до Нацiональноi бiблiотеки. Пробули щось бiля двох годин. І ось сьогоднi – третя. Подорож невiдомо куди. Для Тонi. Але… Їхати слiдом мусив. Тому що треба. Незважаючи нi на що та всупереч усьому. Треба шукати стежку до серця красунi. Навiть якщо це й видаеться безглуздям. Треба. Тому й корився. Жорстокому й невблаганному «треба». Корився слухняно. Сцiпивши до болю зуби. Вiдкидаючи липкi думки про зупинку. Зупинку в цiй божевiльнiй гонитвi.

Їi тут просто не було. Не було й не могло бути. За визначенням. За законом великих чисел. За сценарiем Гоффмана, Айронса, Роберта Маккi чи Айзека Азимова. Тому уперто iхав. Уперто репiжив уперед. Може, сьогоднi пощастить?

Ішов за «Мерседесом» не надто наближаючись, але й не вiдпускаючи. Це залишало простiр для маневру. Години шпигування не минули марно. Навчився стежити з машини. Справжнiй тобi агент КДБ, ФБР, «Інтелiджент сервiс» чи МОССАДу.

І спробуйте сказати, що нi…

Та ось… адвокат рiзко, без попередження, звернув на узбiччя й зупинився. Тонi теж показав гальмам, як вiн умiе на них тиснути. Увiмкнув «аварiйку» й, узявши праворуч, «кинув якiр». І хоч до «об’екта» метрiв iз тридцять, картина вся – немовби на долонi.

Тим часом з адвокатового авто спочатку випурхнула Пенелопа з продовгуватою червоною сумочкою, а потiм – з’явився й Караянiс. Дiвчина, нестримно жестикулюючи, про щось енергiйно говорила.

Молодик з адвокатською витримкою вислуховував, iнколи вставляючи й своi п’ять копiйок. Виправдовувальнi, звiсно.

Очевидно, стомившись, Пенелопа розвернулася й гордо пiшла вздовж дороги. «Мерседес» повiльно рушив слiдом. Порiвнявшись, Караянiс вiдчинив дверцята, запрошуючи до салону. Мiс Димитрiадiс зупинилась, жбурнула туди гнiвну фразу й стала чекати вiдповiдi. Коли ж за кiлька митей отримала, знову гордо рушила. Адвокат ще раз порiвнявся й повторив запрошення. Та дiвчина вчинила, як i першого разу.

Однак i нова вiдповiдь не припала iй до смаку. Усе знову повторилось. Проте впертий водiй зробив ще й третю спробу. Необачний! Тiльки-но авто вкотре наблизилось, дiвчина розвернулася й пожбурила в нього сумочку. Та влучила у лобове скло, якраз напроти водiя. Такiй влучностi мiг би позаздрити кожен кiлер-початкiвець. Чи навiть – i майстер середньоi руки. Цей вибрик, схоже, переповнив чашу терпiння Караянiса.