FакіR

 – То, врештi, – iхнi проблеми. Просто тут е принаймнi двi дивнi обставини. Перша – чому мiс Пенелопа, маючи розкiшний дiм, ночуе у зовсiм непримiтному готелi. Правда, з iншого боку, це можна нiби й просто пояснити: вирiшила провести нiч iз красунчиком, заховавшись якнайдалi вiд чужого ока. Хоча могла й банально посердитись iз рiдними. Показати гонор. Тут для iмпровiзацiй поле широке. Тому ставимо три крапки. І по-друге. Чому донька мiльйонера мала з собою усi коштовностi? Сподiваюсь, не для того, щоб ще бiльше подобатись коханцевi.

А може – це всього-на-всього лиш завбачливий тактичний хiд у грi на батькових нервах? Хтозна. І знову три крапки. Зупиняюся на них. Далi хай iдуть слiдчi. Нагороду ж обiцяють чималеньку.

Незнайомець у сiрому костюмi з неприхованою iронiею дивився на Богдана. Потiм запитав:

– А ви, мiстере, часом не приватний детектив?

– Нi. Звичайна людина. Рядова. З Украiни. Науковець. Здобуваю ступiнь з фiлологii. Богдан Лисиця. Хоча… Називайте мене просто Фокс.

Гадаю, вам так буде легше.

– О, дуже приемно, – простягнув правицю незнайомець. – Марк Тейлор. Поет. З Лондона.

– Щиро радий, – мовив Лисиця. – То ми майже колеги… А щодо вашого питання… Бачте, я з дитинства безтямно закоханий в таемницi, загадки, мiстику. А це пов’язуе тебе зi свiтом детективiв. Тому iнколи роблю певнi висновки з дивних див i загадкових загадок. Правда, до справжнiх детективiв менi ще дуже далеко. Але мати таке незвичне хобi нiхто не забороняе. До того ж мiй друг працюе в нашiй кримiнальнiй полiцii.

Деяких штучок навчаюся у нього. В усякому разi, намагаюсь.

– Шкода, – зiтхнув поет, – що потреба в людях, якi схрещують шпаги зi злочиннiстю, не вiдпадае навiть наприкiнцi двадцятого столiття. Шкода, що i в трете тисячолiття ми беремо з собою цю одну з найганебнiших людських вад, а не зняли ii з себе, як це роблять чемнi гостi перед дверима в чистий передпокiй, залишаючи замащенi багнюкою черевики…

– Змушений вас розчарувати, шановний мiстере Тейлор, – сказав Богдан.

 – Доки iснуватиме людина, доти житимуть з нею жорстокiсть, жадоба збагачення, мстивiсть. А тому – й злочиннiсть – один iз тяжких грiхiв людства. Ота неминуча плаха, на якiй воно караеться й довго ще буде каратись. А це бiльше, нiж бруднi черевики. Вона, наче шкiра, обтягнула собою людство. І скинути ii не так легко. Тому газетярi продовжуватимуть добувати хлiб (а може й – тiстечка), розповiдаючи про черговi злочини.